1

ОМГ!!!

У когось ранок починається з кави, у когось з йоги й афірмацій, а у мене ранок починається з ХАОСУ.

Так, так, я проспала, все як зазвичай.

— Так Саша, встаємо, немає часу на те, щоб валятись! — сказала я собі й попленталась у ванну.

— Матір Божа! Оце красота!

З дзеркала ванни на мене дивилося "НЄЧТО". Лице пом'яте, як в алкаша дяді Толі з третього під'їзду. Синяки під очима розміром з Євразію. На голові вороняче гніздо. І так, поїхали! Помити голову, то пів біди, а от над лицем прийшлося провести танці з бубном. Знадобилося купа зволожувального крему і тоналки, щоб привести себе в Божий вигляд. Зосталося найголовніше.

Я дістала телефон, і набрала номер.

— Тільки б взяв слухавку! — вже мало не молилася.

— Слухаю, мадемуазель, — басом промовив Нік.

— Зайчик мій, сонечко моє ясне, я так рада тебе чути! — ласкаво промовляю.

— Е, ні, ні, ні! На мені це не працює

— Ну ти ж мене люб..

— Терпіти не можу! Що ти вже хочеш?

— Нікусік, будь ласочка, завези мене в коледж.

— Ти що, ще не там?! Ну, Лексо!

— Так, я знаю, я безвідповідальна особа, яка не може нормально розпланувати свій час. Але сонце,  ну відвези, га! Це в останній раз, обіцяю, — заканючила я.

— Ага, знаю я твій "останній раз". За що мені таке «щастя»  звалилося на голову? — Це було риторичне запитання. — Гаразд, під'їду через десять хвилин.

— Чекаю. — Ледь не запищала я в слухавку.

Прекрасно, на одну проблему менше. Вдягла жакет, взула туфлі, сумку взяла.

— Ніби нічого не забула... — пробубоніла під ніс.

Закрила квартиру і вийшла на вулицю. Погода просто шикарна: сонечко світить, пташечки співають.

От вже і Нік приїхав, зараз мені влетить. Взявши на озброєння усю свою сміливість, відкрила двері й сіла в машину.

— Привіт! — Звично чмокнула його в щоку

— Привіт, Лексо. От їй богу, не була б ти моєю подругою, придушив би. 

— Але ти ж мене любиш?

—  Куди ж я дінуся!

— Ну от, так що не бурчи! Їдьмо, бо точно запізнимося. Ти знаєш, Неля Василівна цього дуже не любить.

— Саш, хотів тобі сказати...

Таак, судячи з його тону, відчуваю, що інформація мені не сподобається.

— Неля Василівна не так давно звільнилася, тепер на її місце декана прийде хтось інший.

ЩООО!!???

— Ти що з мене глузуєш?! Якщо так, то взагалі не смішно.

Як це так?! Неля Василівна, моя педагог і наставниця, звільнилася?

— Мені про це сказав директор, я лише переказую його слова.

— І хто ж у нас буде на заміні?

— Поки, що сам не знаю. Сказали лише, що це буде чоловік. Кажуть не поганий викладач, закінчив харківську консу.

Без паніки.

— Ти ж пам'ятаєш, що в мене київська техніка диригування, а не харківська?

— Памʼятаю. Але я не думаю, що він тобі буде наново ставити руки. Все буде добре.

— Сподіваюся...