Розділ 4. Кібернетичне полювання

Кай слідував за світними туземцями, а Майкл — вбудований ШІ — продовжував сканувати їх настільки, наскільки дозволяли технології. Ці істоти являли собою унікальну форму життя, що поєднувала енергетичні сплески з телепатією — феномен, досі невідомий у засвоєній частині галактики.

Кай згадав провальні експерименти Федерації, коли на одній із секретних станцій намагалися створити воїнів-телепатів. Тоді люди божеволіли: вони чули думки, але лише уривки, без можливості вимкнути цей потік. Це був не дар, а прокляття — шизофренія у ста відсотках випадків. Жах, від якого не рятували ні препарати, ні ізоляція.

Пройшовши близько кілометра, вони увійшли в поселення. Споруди, схожі на сфери, світилися фіолетовими, зеленими, білими та синіми відтінками. Все навколо здавалося сном, втіленим у реальність. Кай на мить втратив пильність.

— Кай, бойовий режим активовано, — пролунав голос Майкла. — Із південного заходу наближаються невідомі кібернетичні істоти. Дрон зафіксував: сталеві ікла, скануючі очі, хвости-лезо. Один несе на спині повноцінну турель. Це — мисливці. Приготуйся.

ШІ ввів у кров Кая потужну дозу адреналіну. Реакція була миттєвою — м’язи напружилися, зір загострився, свідомість прояснилася.

Кай різко розвернувся і побачив трьох мисливців. Їхні очі палали червоним, половина обличчя була вкрита металевими пластинами. На тілах — клапті шерсті, але переважав метал, всіяний гострими шипами. Ікла — надмірно довгі, кігті — чистий титан.

Вони застигли на вершині невеликого пагорба, оцінюючи ситуацію. Очевидно, у їхні плани не входила сутичка з людиною в екзокостюмі останнього покоління.

З передпліч Кая висунулися леза, осяяні електричними розрядами. У шоломі активувалася система наведення — цілі були позначені, а з плечей висунулися портативні ракетниці, заряджені високоефективними снарядами.

Дві істоти одночасно стрибнули з уступу. Запахло битвою.

Ракети вирвалися з пускових установок, кожна — у свою ціль. Третій мисливець спробував відкрити вогонь із турелі, але один зі снарядів точно влучив у неї, вивівши з ладу. Пролунав рев.

Один із мисливців отримав пряме попадання в голову — повітря наповнилося металевими уламками, багряною кров’ю та білою біожидкістю. Він упав поруч із Каєм, його очі згасли. Смерть прийшла швидко і без пафосу.

Другий мисливець був зачеплений у бік, але бронепластина лише трохи деформувалася — пошкодження виявилося незначним.

Мисливець, що отримав удар у бік, не відступив. Він рухався з лякаючою грацією — як хижак, що знає: його тіло створене для вбивства. Металеві кігті шкребли землю, хвіст-лезо описував дуги в повітрі, а очі-сканери палали червоним — як передвісник болю.

Кай зробив крок назад. Його екзокостюм аналізував рухи ворога, але той був надто швидким — не машина, не звір, не людина. Він був чимось новим. Злиттям інстинкту й алгоритму.

— Майкл, у нас проблема. Він адаптується.

— Бачу. Він навчається в реальному часі. Це не просто мисливець. Це — випробування.

Вони зійшлися.

Перший удар — лезо Кая ковзнуло по броні, залишивши лише іскру. Відповідний випад — кігті розсікли повітря за міліметр від шолома. Кай перекотився, ударив у суглоб — метал тріснув, але не зламався. Мисливець заревів, і в тому звуці було щось людське. Або те, що колись було людиною.

Бій тривав секунди, але здавався вічністю. Кожен удар — як запитання. Кожен блок — як відповідь.

Кай почав втомлюватися. Адреналін вигоряв, м’язи нили, а свідомість затуманювалася. Він згадав академію, тренування, біль, присягу. І — зраду. Федерація викинула його, але він залишився. Залишився людиною. Або тим, що від нього лишилося.

Мисливець стрибнув — зверху, з розворотом. Кай встиг виставити лезо, але удар був надто потужним. Він відлетів, костюм тріснув у районі плеча. Система зафіксувала пошкодження.

— Майкл, стимулятор?

— Ні. Ти маєш перемогти сам. Це — твоя перевірка.

Кай підвівся. В очах — не страх, а рішучість. Він вимкнув автоматичну навігацію. Вимкнув приціл. Вимкнув усе, крім себе.

— Ти — не алгоритм, — прошепотів він. — Ти — я. Моя тінь. Мій біль.

Він кинувся вперед. Удар — у грудну пластину. Другий — у шию. Мисливець спробував контратакувати, але Кай пірнув під удар, розвернувся і з криком — не бойовим, а людським — вонзив обидва леза в ядро.

Спалах. Вибух. Тиша.

Мисливець упав. Його очі згасли. Кай стояв над ним, важко дихаючи. Всередині — не радість, а порожнеча.

— Майкл, він був надто... живим.

— Можливо, це був гібрид. Можливо, хтось вклав у нього пам’ять. Або душу.

Кай опустився на коліно. Земля була теплою. Гуманоїди підійшли, випромінюючи емоції — повагу, скорботу, прийняття.

— Ти — пройшов. Ти — не лише тіло. Ти — дух. Ти — захисник. Ти — воїн.

Кай заплющив очі. Він переміг. Але щось у ньому померло. Або народилося.

Третій мисливець, оцінивши обстановку, не став вступати в бій. Його турель була розбита, і він, видавши низький механічний рик, зник за скелями, розчинившись у сутінках. Але Кай не збирався просто так його відпускати.

— Майкл, нехай дрон іде за ним. У прихованому режимі. Треба знати, де його лігво. Можливо, вони діють не самостійно.

— Уже в дорозі, капітан. Стеження активовано. Радіус — двадцять кілометрів. Час до повернення — сорок хвилин.

Кай мовчки кивнув, хоча Майкл цього не бачив. Він дивився на горизонт, де щойно вирувала битва, і на поселення, що все ще мерехтіло м’яким світлом. Планета показала себе одразу з двох боків — як мати і як хижак. Добро і зло, світло і темрява, скло і метал.

Він згадав стару фразу, почуту колись в академії: «Там, де народжується світло — тінь стає густішою». Тоді це здавалося поетичною метафорою. Тепер — аксіомою.

— Майкле, запиши в журнал: контакт з агресивною формою життя підтверджено. Поведінка — скоординована, цілі — невідомі. Можливе зовнішнє управління.