Розділ 1. Падіння

Після дослідження астероїда, який неабияк зацікавив Федерацію, я направив свій корабель у бік рідної планети — Землі. Курс було задано правильно, всі системи працювали справно, і ніщо не віщувало біди. Але краще розповім, що сталося трохи раніше.

Раніше мене змусили бурити астероїд — справа довга й виснажлива. Довелося задіяти всі навички ручного керування, щоб посадити корабель на рухомий шматок каменю в відкритому космосі. Спочатку я думав, що це просто кам’яна брила з історією в мільйони років, яка мандрує між планетарними системами, змінюючи курс згідно з законами гравітації. Але я помилявся.

Під час буріння з’ясувалося, що всередині — радіанові кристали. Я пробурив зовнішній шар у кількох місцях і зрозумів, що астероїд повністю складається з цього дорогоцінного матеріалу.

Радіанові кристали використовуються в сучасній медицині. Всього один грам здатен відновити людські органи до стану двадцятирічного віку. Астероїд мав довжину близько кілометра і ширину приблизно триста метрів.

Коли я усвідомив, що знайшов, у мене затремтіли руки. Цього вистачить майже на все людство. Я взяв себе в руки, серце знову забилося у звичному ритмі. Я встановив на астероїд шість маяків, які тепер постійно показуватимуть його місцезнаходження та напрямок руху. Щоб повністю розібрати цей космічний скарб, знадобиться ціла команда бурильників із дорогим обладнанням.

Я взяв зразок — один багатогранний червоний радіановий кристал вагою приблизно один кілограм. Навіть цього вистачить, щоб врятувати двісті людей від смертельних хвороб і омолодити старше покоління. Важко уявити, яку нагороду я отримаю за це відкриття. Я думав, що це просто байдужа, древня глиба, як сама Всесвіт. Але всередині неї билося серце — червоне, багатогранне, як сама надія людства.

Настрій був кепський майже рік — я провів увесь цей час у космосі, далеко від родини. Але зараз він покращився. Можна сказати, це знахідка всього мого життя. Я стану національним, а може й світовим героєм. Герой — це не той, хто рятує світ, а той, хто не втрачає людяність, навіть коли світ руйнується. А моя Земля зараз справді в жалюгідному стані: хвороби, пандемії, війни. Але з’явився шанс подарувати людству другий шанс — якщо тільки жадібна Федерація не забере астероїд собі.

Я попрямував до корабля — він був усього за п’ятдесят метрів від мене.

Одягнений я був не в скафандр, а в спеціальний екзокостюм зі вбудованим штучним інтелектом. Це була бойова версія, яку використовує космічний спецназ — дуже корисна річ, зважаючи на кількість піратів, що нишпорять галактикою. Якщо справа доходить до ближнього бою, нахабні розбійники зазвичай не встигають нічого зробити — вони просто гинуть.

«Сканування завершено. Підтверджую — радіанові кристали. Один кілограм. Червоний, багатогранний», — пролунали в моїй голові слова внутрішнього комп’ютера. Це означало, що зараз підключиться мій жартівливий ІІ, якого я просто називав Майклом. Його голос я завжди зустрічав із радістю — хай іноді його азарт і жарти дратували, але після стількох місяців самотності в космосі він став для мене чимось на кшталт бальзаму для душі.

— Вітаю, капітане Кай. Ви щойно знайшли космічний еквівалент еліксиру молодості. А якщо точніше — дуже дорогий спосіб уникнути зморшок, — озвався Майкл з легкою іронією. Усмішка в нього, звісно, віртуальна, але я майже її відчував.

— Це не просто антивіковий крем, Майкле. Один грам — і людина знову двадцятирічна, — обурився я, не приховуючи емоцій.

— Хм. Тоді пропоную терміново відкрити клініку «Друга молодість». Слоган: «Ми не лікуємо — ми перезапускаємо», — продовжив він, явно входячи в азарт. Хто б не запрограмував його на підтримку настрою, в цей момент я був майже вдячний.

— Ти хоч розумієш, що це може врятувати мільйони? — запитав я, і в відповідь настала коротка пауза. Через три секунди Майкл заговорив знову:

— Розумію. І вже підрахував, скільки мільярдів Федерація заробить, якщо вирішить продавати це по граму. Спойлер: тобі дістанеться грам вдячності і, можливо, пам’ятник у формі кристала.

Майкла створили поза юрисдикцією Федерації, і мене завжди тішило, що він говорить прямо й чесно, без політкоректних фільтрів.

— Я встановив маяки. Сподіваюся, вони не вирішать забрати все без мене.

— Якщо Федерація діятиме за стандартним протоколом «забрати все і не дякувати», рекомендую активувати режим «герой-одинак». Або хоча б «герой з хорошим адвокатом».

— Ти хоч раз можеш говорити серйозно? — не витримав я.

— Серйозно? Звісно. Сканую найближчі загрози. Пірати: 0. Федерація: потенційна загроза. Емоційний стан капітана: тривожна надія, — голос Майкла став сухим, роботизованим.

— Надія — це все, що в нас залишилось, — промовив я, усвідомлюючи, що Федерація цілком може засекретити об’єкт, змусити мене підписати документи про нерозголошення, видати скромний гонорар — і на цьому все закінчиться.

— А ще в тебе є один кілограм радіанових кристалів. Не забувай про це, капітане Кай. Навіть надія любить підкріплення, — додав Майкл, явно натякаючи, що варто залишити собі хоча б трохи. Сто грамів — і це вже цілий статок.

З радіанових кристалів виготовляють прикраси: браслети, кулони та інші вироби. Їх потрібно носити близько до тіла і регулярно проходити медичні обстеження для відстеження прогресу лікування. Чим більший кристал — тим вища його вартість і тим швидше відбувається регенерація клітин.

Якщо я покладу кристал поруч зі штурвалом, то поки корабель долетить до Землі, цілком можливо, що омолоджуся на п’ять років. Дуже вже хочеться позбутися зморшок і підлікувати підшлункову, яка вже ні до чого — періодично нагадує про себе болем.

Перебуваючи на кораблі, я задав курс на сенсорній панелі — чітко й однозначно: планета Земля. Я вже відлетів на достатню відстань від астероїда, поглянув на радар — на ньому яскраво світилися маяки. Тепер відстежити астероїд стало просто. Бортовий комп’ютер прослідкував його траєкторію: він віддалявся від системи, в якій перебував.