Продовження буде

  Наш світ не стоїть на місті, він змінюється кожного дня. Каміла розуміла це сидячи в не великій кімнаткі, в своєму новому домі. Як не дивно її прийняли добре, але серце так шалено колотилося. Ні не  через те, що вона в зовсім новій академії, не черезте, що на іншій стороні Драконячих гір, так це все важливо, але не так , як те що буде через якихось декілька секунд. 

Саманта посміхалася настільки, що могла засліпити навіть сонце. Вона подала склянку прохолодної води Камілі, та простягнула тремтячу руку , але не наважилася взяти її.

- Ти так хвилюєшся?- Саманта поставила склянку на столик.- Я розумію тебе. Хоча іноді я своїх братів хотіла б не бачити хочаб трохи.

- Ти зараз їх не бачиш.- Каміла видавила з себе посмішку, але вона була сильно натягнута.

- А би ж то.- Руде волосся закрило дівчині обличчя, коли вона нагнулася до своєї сумочки, що лежала на підлозі.- Зараз покажу.

- Що там?

-Мій смірт. Ти думаєш вони дадуть мені спокій хоч на хвилину?- Саманта показала екран свого смірту Камілі.- Бачиш...Ось тут...Ми з тобою пробули тут лиш хвилин десять, а вони мені за цей час прислали вже двадцять своїх фото, о ще два прийшли...і на кожному будуть лиш вони, аби я не забула про них, радій Каміла, що  в тебе зараз не має смірту, а то вони вже запитували , як присилати тобі фото і чи це не дивно.

- В тебе чудові брати...

- Скоро і ти побачиш свою рідню. Скільки ти їх не бачила?

- Навіть не знаю...- Каміла знизала плечима.- Попередні псевдо родичі говорили, що загубили мене в дитинстві. Тому я попросила аби ти побула зімною.

- А котрі це "Псевдо родичі" по щоту сьогодні?

- Сьогодні другі, а взагалі вже десяті напевно...

- Ого. Скільки сімей хочуть заполучити до себе сильного мага...

- Я не сильна.- Каміла опустила голову

- Слухай, а ці звідки?

- Кажуть, що з "Рижого кота"

- Ого...- Саманта аж підскочила.- Та це конкуренти гілдії Дракона, навіть якщо вони не твої родичі всерівно погоджуйся на родство, а то я скажу, що я Каміла.

- Добре.

Саманта так щиро засміялася, що Каміла не втрималася і посміхнулася щиро.

Двері скрипнули.На порозі стояла висока жінка в білому плащі. Коли дівчата помітили  жінку  вона впала на коліна, по її обличчю потекли сльози, ледь зібравшися з силами, тремтячим голосом промовила до Каміли.

- Ері...Ері це ти нарешті...

- Мама...-Каміла підбігла до жінки, обняла її, через сльози вже не бачила нічого, тільки шептала одне і теж. - Мама....Мама я тут. Не плач. Я люблю тебе...Мама.

Саманта витерла сльози рукавом, поглянула на екран смірту, відкрила фото своєї чималої родини " Яка я щаслива, що ніколи не була сама...Треба сказати батькам , що я їх люблю."