13

В ркуках її з'явилася мітла, яка вже не раз виручала, на ній вона догнала потяг саме в той момент, коли він заїхав в темний лабіринт, за спиною дівчини він зразу закрився, на поляні розвіявся туман, з'явилися метелики і комашки, ніби нічого не було, ні компанії людей, ні потяга на чарівних рейках, панував спокій.
Потяг зупинився і Каміла побачила у вікно своїх друзів, що безтурботно спали на полках у вагоні, ніби просто подорожували.Зібравши всю силу в кулаках, дівчина пробувала вибити двері до одного з вагонів, але вони не піддавалися, тоді вона направила всю свою вогняну лють на одне з вікон.
- Крила з вогню! - за її плечима розгорнулися два великих вогняних крила, вона спрямувала всю їхню полум'яну силу на вікно, але нічого не вийшло, вогонь згас не залишивши і сліду на склі.- Не вже знову, сили покинули мене, я не здамся, використаю всю ресурси своєї магії. Рицарь.
На дівчині з'явився довгий білий плащ, спереду застібнутий на брошку, зірку, все таки Зоряний воїн, а в них як казав колись ще древній філософ зірки й в голові, це звісно, що жарт, але зірка - це головна відзнака і прикраса в Зоряних. На поділлі плаща була червона полоса, хоч і потратила всю вогняну силу, але не втратила її на завжди. Меч різав простір, але навіть його гостре лезо, тільки з дзвоном відскакувало від зловісного вікна.
Скоро сила рицаря також зтухла, крижані атаки як і вогонь не привели нідочого. «Все таки цей меч не зрівняється по силі з силою Бена.Шкода, що я так і не зізналася йому про мої почуття»
- Я не дозволю! Ні!- Вирвався крик з її грудей і вона побачила коливання повітря.- Сила заклинача, це вона тоді увійшла в мене.- Ні !
Каміла кричала, що сили і це допомогло, сила заклинача зробила маленьку дирку у стінкі вагона. Маленька хмаринка у вигляді кролика раптово випливла з під плаща дівчини і прошмигнула в щілинку. Потяг рушив з місця, вороги відчули не безпеку з сторони Каміли, різкий поштовх викинув її з тунелю.
" Потрібно знайти Лолу, вона може все виправити, так вона зможе" Камі зтрусила пил з колін, вона була в одягі в якому була до того. " Потрібно знайти Лолу, я знаю."
- Мітла!
Пролетівши декілька годин, вона опинилася на руїнах їхнього будиночку." Він десь тут" розгрібати каміння було не легко, руки царапалися до крові об гострі вугли брил, але вона розкидала їх плакала, мішала сльози на щоках з пилом і тягнула наступну каменюку.
- Добре, що Вайлет допустила таку помилку, але це дивно по тактикі вона завжди обігрувала мене, а тут зібрала такі команди : одна з сестер елементів з силою повітря плюс донька Гнелса, яка літає за допомогою свого заговореного скейту, плюс Ольга, яка також може летіть.Це перва команда, в другій Нік- вогонь, Мел- сила, одна з сестер з силою землі, а в третій команді сама маріонетка Вайлет плюс Гнелс і ще Нік і Каміла.
Можливо це не було б дивно, але в кожній команді повинні були бути розподілені рівномірно сили, Ну хоча б мала була б бути людина з силою польту, що б перенести свою команду. На че так вона ділила їх на команди чи ні?-Каміла не могла згадати, але знала, що тут було щось не так.

Скоро дрібне каміння закінчилося відкривши одну глуху стіну будинку, дівчина не розгубилася за допомогою магії, яку колись показувала Макс, вона відкрила двері в стіні. Якраз під дверима лежало зломане ліжко Камі, ледь відтягнувши матрас, вона дістала не велику шкатулку, яку колись їй подарувала Лола, шкатулка була ціла, різьба з квітів, ще досі переливалась на сонці і квіти були як живі. Відкривши її дівчина побачила свої справжні скарби: фантик від цукерок, що вони їли в день знайомства з Макс, засохша квітка з першого побачення з Деном, Новорічна откритка куплена в столиці, фото всієї групи де спереду стояла їхня трійця і Вайлет бо Каміла її приобняла, всі веселі, а головне живі. Під фото лежав камінчик в прозорому бутильку, саме її вона і шукала. Камінь перенесення їй подарувала Лола після знайомства для того що б та її завжди могла знайти.

Сильно потрусивши бутильок, щоб аж він потемнів, потім витерла сльози і розбила подарунок об залишки будинку. Її обвило сірим димом і закружляв у вирі перенесло в інше місце, окраїна лісу, Каміла точно знала, що щойно тут була Лола. Вона не помилилася на відстані п'яти метрів, була сама Ло в образі Темної зірки, що геть був схожий на вогняний образ Камі, тільки замість червоного був чорний колір. Лола немов хмарка висіла в повітрі, вона плакала і відкривала портал, Каміла знала цей портал, чорна діра,що знищує все, що потрапляє в неї, вони так колись знищили класний журнал і ще деякі уліки проти себе.
- Ти здурала!- Камі не вірила своїм очам.- Ти хочеш себе вбити, а хто допоможе, хто?
- Ти не розумієш.- Лола помітила подругу.- Я їх всіх вбила, я розморозила демонів, що були сховані в галереї у вигляді статуй, вони рознесли академію, я собрала всіх і вітдала на поталу злу, я...
- Я знаю.Я згадала все.Все, що було в тому житті з якого ти мене вирвала, знаю про твого брата, я його кохала, ти мені віриш? Я кохала! Я не могла його вбити, але ти тоді мені не вірила.- Каміла говорила спокійним голосом.- Ти нас сюда перенесла, я зрозуміла тебе, ти мені віриш хоч цього разу. Ми тут не просто так, ми маємо врятувати всіх.
- Ні ми не зможемо!
- Зможемо!
Каміла перетворилася і піднялася над землею до Лоли, яка почала заходить в портал, зхвативши ту за руку, Каміла скопіювала силу Темної зорі. Здавалося, що Ло дивиться в зеркало і в відображення просто довше волосся.
- Ти знаєш, що можна повернути час і не дати тобі змоги зробити це все зло.
- Я не можу...
- Можеш!
- Ти знаєш, що має бути жертва. Чиєсь життя. Ти готова принести цю жертву?
- Можеш забрати моє життя, я давно померла, ще коли помер твій брат.
Каміла витягнула Лолу з порталу і закрила його за допомогою сили, що взяла в Лоли. Вони повільно спускалися на землю і ридали в обіймах одна одної.

Гнелс прокинувся і не зрозумів де знаходиться, він бачив сон, свою молоду дружину, їх милий будинок з білими стінами і картинами, які малювала дружина, доньок що весело бігали навколо дружини, що готувала вечерю, молодша не встигала і весь час спотикалася, падала, сміялася і вставала, потім темрява нависла над усим. Одним рухом демон розірвав його дружину, він тікав, він пам'ятав останній шепіт своєї Мірти " Рятуй, рятуй наш скарб, наших доньок" І він рятував він біг щодуху з села старша донька бігла поруч, на молодша сиділа на руках і міцно його обіймала, вони бачили як померла матір, краплини її крові були на їхніх сукнях.
Він відкрив очі, димка у вигляді кролика опустилася на його обличчя, розтаяла, змивши залишки сну з обличчя чоловіка. Він оглянувся " Потяг! Дивно куди я їду?" Він різко все згадав, поляну, викрадення, все. На сусідній полиці спала Макс, від ледь розбудив її своєю магією, також знайшов всіх дівчат, що були на поляні і свою молодшу доньку, свій скарб. Потяг стояв, до їх вагона хтось зайшов, але було пізно, вони втекли з вагона, все таки Гнелс не просто так носив званя Майстра магії. Вони бігли, але інших вони не встигли врятувати,темна печера в якій ховавсь потяг мала декілька проходів і Гнелс точно бачив, тіла їх друзів, професорів, детектора і його брата, всіх кого він знав, тіла були скидані на купу біля великого алтаря, груди були пробиті, а сердця лежали на алтарі." Вивести дівчат, врятувати свій скарб, як тоді." Він на мить закрив очі. І откривши їх був у шокі, вони були в магазині, це справді був магазин. З технікою, їжею і одягом.Проз нього пробігла його донька з платтями на вішаках.
- Тату, дивися ця сукня з дрібних чишуйок, справжня сукня для демоноборців, а там я бачила нові турбо скейти, тату!