12

Раптом вона прокинулася, від якогось шуму, Мел оглянулася і зрозуміла, що знаходиться в не зрозумілом дивном приміщені, голова боліла, вона намагалася згадати, що їй снилося, але не могла, в голові все путалося.До кімнати зайшов Ден.
- Прокинулася? Ти можеш сказати хто на тебе напав.
- Я не знаю.- Голос повернувся до неї.- Я не памятаю.
- Ясно. Що тут взагалі коється, хтось цієї ночі викрав майже всіх учнів академії і зройнував саму академію.
Мел від почутого аж сіла на ліжко на якому до того прокинулася.

- Що будемо робити?- до кімнати зайшов Бен.- Нас залишилося мало, всі професора зникли, до гілдій звертатися не можна.
- Чому?- В дверях зявився Нік.- Вони мають вирішувати такі ситуації.
- Ти не розумієш. - Ден сумно покачав головою.- Вони закриють нашу академію і куди ми потім?
- Нік, Ден правий. Колись так закрили академію "Крос", а тепер черга нашої вони так і мріють, слабших розігнати, сильніших завербувати. Тай простіше їм зразу всебе нове покоління ростити.
В коридорі почувся шум.Нік виглянув.
- Що когось знайшли? З наших? Добре іду.

- Мел, ми знаємо, що ти ще не здужаєш, але нам потрібна твоя допомога.- Бен присів біля дівчини і взяв її за руку.- Ми збираємо загін, хочемо знайти наших.Ти розумієш академія наш дім...

- Добре.- Видушила з себе дівчина.- Я допоможу.
Всі пішли залишивши Мел саму, на одинці з своїми думками в темній, сирій кімнаті, вона залізла під одіяло, їй хотілося зігрітися, здавалося, що коли стане тепло то вона прокинеться від цього кошмару.

Вона заснула, в сні бачила обличчя знайомух людей, але хто вони.Хто ті люди, яких не можна згадати.
Ольга приоткрила двері, в кімнаті було темно, ця темрява трохи нагнітала.
" Добре, що у мене є ліхтарик".Промінь світла прорізав темряву, розганяючи морок.Дівчина зайшла в середину, освітлюючи собі шлях, під стіною на старому ліжку хтось голосно сопів.
" Ніби вернулася назад в минуле. Скільки раз я їй говорила, що вона сопе, як вулкан."

- Мел, ти як?- Ольга відхилила край одіяла, зробила вона це обережно, бо знала характер Мел.- Я візьму в тебе кров на аналіз.
- Тебе медом не корми, а тільки аби кров комусь пустить.- Мел заворушилася в своєму сховку.- Там холодно?

- Ні.Я тобі одяг чистий принесла.Ти голодна?

До цього питання Мел їсти не хотіла, але коли Ольга запитала її, різко відчула тянучу порожнечу в шлунку.
- Хочу.Напевно.- Голос Мел став хриплим, ледь чутним.
- Покажи.- Оля ліхтариком посвітила в обличчя Мел.- Тут взагалі світло є?

- Не знаю.- Прошепотіла осліплена Мел.
- Ну добре.Так гляну.
Ольга подивилася горло дівчини, щось прошепотіла собі під ніс. Двері різко відкрилися, кімнату залило яскраве світло, дівчат осліпило.
- А чого ви тут, як у погребі без світла?
- Ольга прокліпалася і побачила Ніка, світло, яке осліпило їх ішло від нього, від вогню яким було покрите все його тіло.
- Тебе чекали.- Буркнула Оля.

- Я так і знав...
- Ти можеш так не сяять, а то очі ріже.
- Йо... вибачайте.- Нік убрав полум'я залишивши тільки в долоні.- Новий костюм на міцність випробовую.
Дівчата глянули на нього зверху в низ оцінюючи зовнішній вигляд: червона звичайна футболка, почерх якої одягнена чорна легка куртка з червоними вставками, джинсові чорні штани, які ідеально на ньому сиділи і кросівки " Вибух сили" останя модель, також чорні з червоними маленькими вставками.
- Откуда такі шалені гроші?- Ольга покосилася на кросівки.- Копілку Дена розбив?

- Чому? Ні він мене за це уб'є. Це за кошти академії, вирішили всім такі виділить, все таки не на пікнік ідем, в цих костюмах магічних пропиток, бар'єрів, заклинань і талісманів більше чим в оборонній системі столиці, академії і будинку парламента разом взятих.
- Ну що... круто.
- Ну що тут?- На порозі з'явився Бен і ввімкнув світло в кімнаті, вимикач був біля дверей.- Чому в темноті сидите?
- Тебе чекаємо.- Хіхікнув Нік.
- Ну як вона?- Бен не звернув увагу на жарт Ніка.

- Все як показав знімок, голова внормі, хоч є деякий конфуз з пам'яттю, говорить важко схоже на ангіну, але тут більш від пережитого стресу, я зробила вже збір з трав, пропє і буде нормально, головне не напружуватися.

- Це добре. Всі вже зібралися в їдальні, ждем вас на вечерю.- Бен вийшов безшумно з кімнати.

В їдальні було тихо, всі сиділи за одним довгим столом, якого бідним назвать важко: картопляне пюре з підливою, борщ з сметаною, запечені окорочки, биточки,салати з свіжих овочів, м'ясні салати, нарізка м'ясна, ще щось чому Мел не змогла дати назву.

Шлунок підступно заурчав, що привернуло увагу відразу всіх присутніх, Мел покрасніла, не питаючи нічого,Ден поставив стільчик, запропонувавши їй присісти до столу.

Всі їли мовчки, Мел їла і спостерігала за всіма, їхні обличчя були їй знайомі, дуже знайомі.Хлопець напроти їв салат і тихо також спостерігав за Мел, вона напряму глянула на нього і той поперхнувся.
- Мел, я казав тобі не поспішай- Бен похлопав того по спині.- Їжі вистачить.
Мел дивно подивилася на них, хоч їй було дивно, що її називали " Мел", але вона вже ніби звикла до цього, а тут ще когось так називають, це її дивувало.

- Мел, я зовсім забув.- Бен подивився їй в очі і вона побачила в них печаль.

- Що ти забув?- не витримала тиші Мел.
- Я тобі нічого не розповів і навіть не познайомив тебе з усіма. Пробач!- Бен почав показувати на присутніх і називати їх імена.- Оцей дужий хлопець, що топче капусту- Мел, твій тьоска, його спеціалізації сила, борьба, він просто магічна купа м'язів...
- Та не перебільшуй!- Мел гордо глянув на свою тьозку при цьому не взначай показав свої м'язи.
- Так далі. Майстер Гнелс він завідував гуртожитком третього потоку, він заклинач демонів, ніхто точно не знає, який рівень у нього, але він скромняга.
- Можеш повірити самий високий, що тільки може бути.- Гнелс спокійно надпив чай.