Глава 2

Глава 2

Після не найвдалішої операції зі знищення навчального табору десантників герджиків я ухвалив рішення про те, що нам необхідний відпочинок. Напруга, що панувала на кораблі, особливо в мекланів, які вижили, свідчила про те, що можуть початися нервові зриви, а це, своєю чергою, може призвести до різних негативних наслідків аж до загибелі всього корабля. Учора в одного мекланіна і зовсім почалися галюцинації на ґрунті того, що його поранили під час останньої операції. Наскрізна діра в животі дуже добре відклалася в його пам'яті, і вчора вранці після пробудження він не зрозумів, де перебуває: йому здалося, що в полоні герджиків, через що і напав на своїх сусідів по каюті. На щастя, штучний інтелект корабля стежить за всім, що відбувається на борту, і вчасно встиг паралізувати збожеволівшого десантника. Обстеження в медичній капсулі показало, що у нього посттравматичний синдром, поглиблений загальною нервовою напругою на борту. По-хорошому його можна було списати, але Рирур трохи покопався у свідомості десантника і повернув усе на свої місця. Тепер галюцинації не повинні турбувати цього мекланина. Він був найяскравішим випадком, але були й інші, тож відпочинок усьому екіпажу просто необхідний. Востаннє відпочинок був понад три місяці тому. Відтоді ми тільки й займаємося тим, що літаємо від однієї системи герджиків до іншої для здійснення різних диверсій.

Саме тому я зараз разом із Карою сидів над зоряною картою. Ми вирішували, куди краще вирушити на відпочинок. Можна було, звісно, вирушити на будь-яку мекланську планету, але тепер у них не до відпочинку - триває масова мобілізація і урізаються цивільні витрати. За півроку, що триває війна, Союзу майже вдалося перейти на військові рейки. І відпочивати в такому суспільстві буде не дуже добре. Мені більше хотілося на планету істинних меклан, ту саму, на якій пробув близько півроку у своєрідному ув'язненні. Тим паче там уже був острівець, який ми облюбували для відпочинку. Проблема в тому, що добиратися до Зоряної брами від станції Союзу близько двадцяти днів, а просто так кидати корабель у невідомому космосі мені не дуже хотілося.

- Алекс, - вимовила Кара. - Думаю, варто нам вирушити на базу Зоряної брами. Корабель залишаємо десь у безлюдній системі, і ти всіх переносиш туди. Сам казав, що на станції є все необхідне для комфортного життя.

- Не хочеться мені кидати корабель, - сказав я. Цей варіант уже крутився в мене в голові, але було якесь передчуття, що це не закінчиться добре. Після того, як я провів чергову генетичну корекцію, мій псионічний дар посилився на кілька рангів і, за словами Рирура, мої відчуття тепер можуть базуватися не на порожньому місці, а на реальних передчуттях. Він ще порадив більше довіряти своїм почуттям.

- Тоді в нас особливо варіантів немає. Тут за вісімсот світлових знаходиться людська планета.

- Та сама, на якій ніхтіари розводять людей?

- Так. Сумніваюся, що там буде щось серйозніше за пару застарілих кораблів, а від них наше маскування впорається. Самі виберемо якийсь острівець і телепортуємося всі туди. Що на це скаже твій жопний інстинкт? - пожартувала Кара.

- Знаєш, нічого. Якби ми просто залишили корабель, і я всіх доставив на базу Зоряної брами, то точно сталася б якась неприємність.

- Сподіватися тільки на твої передчуття ми не будемо. Пропоную відправити вперед розвідувальний зонд і вже потім вирішувати, варто відвідувати планету чи ні.

- Думаю, так буде правильно, - погодився я. - Закінчуємо заправку, і можна вирушати.

- Я тоді обрадую екіпаж про швидкий відпочинок. Може, менше лізтимуть із усілякими проханнями.

Через кілька годин паливозаправник зайшов на посадку в нашому ангарі. Більше можна не затримуватися в цій безлюдній системі, і я вивів корабель на розгінну траєкторію.

Останнім часом рідко керую безпосередньо кораблем. У більшості випадків це робить штучний інтелект корабля. Я ж потрібен тільки для того, щоб здійснити гіперстрибок. Кіріан вирішив не знімати з мого Штуіна обмеження на самостійні стрибки. У Співдружності ця заборона пов'язана з повстанням штуінів, а Кіріан просто вирішив не чіпати її, щоб нам було комфортно літати на корветі. Більша частина екіпажу - це люди, народжені в Співдружності, і вони підсвідомо мають страх перед безконтрольним самостійним штуіном. А так, раз є рамки, то все гаразд. Навіть Зельда, вельми прогресивна жінка, побоювалася нашого штуіна. Он і в дроїда-динозавра вбудувала величезну кількість обмежень, перш ніж допустила до своєї дитини.

- Штуін, проклади розгінний маршрут, - попросив я, сівши в крісло капітана і підключившись до корабля безпосередньо. Моя свідомість одразу ж розширилася до розмірів корабля. Від кількості інформації, що надходила, вже за кілька секунд почала боліти голова, але незабаром спрацювали обмежувачі і потік інформації, що проходив через мою голову, зменшився. - Треба перевірити сімдесят третій маневровий. Датчики самодіагностики не відповідають. Також погнутий люк на сьомому торпедному апараті, - озвучив неполадки я.  При прямому підключенні вони здавалися вадами свого власного тіла.

- А сімдесят третього у нас і немає, - виголосив штуін і вивів зображення з посланого ремонтного дроїда. - Ми рідко його використовуємо. Самодіагностика показувала, що все добре, але за фактом двигуна немає. Він вибухнув.

- Треба провести перевірку всіх систем корабля. Не вистачало ще, щоб самодіагностика в реакторах відмовила. Можемо просто зникнути в один момент. Ми навіть нічого збагнути не встигнемо.

- У реакторі система самодіагностики триразово продубльована, можна не боятися, - вимовила Зельда, яка підійшла. - Але перевірку зробимо. Буде що робити в гіпері.

- Як малий? - запитав я в неї.

- А що з ним зробиться: спить і плаче, спить і плаче, - сказала вона. - Діагност показує: зуби ріжуться. Можна прискорити процес, але в посібнику з вирощування дітей не рекомендується це робити.

- Посібник із вирощування дітей? - перепитав я. Надто вже назва мене здивувала. Немов не дітей, а морквину вирощують.