Розділ 2

Розділ 2

Передислокація в сусідню систему багато часу не зайняла. Усього півдня пішло на це. Набагато більше часу зайняв пошук місця під тимчасову стоянку на орбіті зірки. Було ухвалено рішення встановити зоряну браму всього за два мільйони кілометрів від зірки. При поверхневому скануванні це допоможе приховати наявність зоряних воріт. Рейдер же ми розташували трохи далі, щоб не тримати постійно увімкненими сонячні щити.

Після вибору місця для стоянки нам необхідно було встати на гравітаційний якір - доволі рідко використовувана в сучасному світі космічними кораблями технологія, що дає змогу зробити свою орбіту стаціонарною на будь-якій висоті від небесного тіла. Проблема гравітаційного якоря в тому, що він активується вкрай повільно - майже добу - і так само деактивується. Після увімкнення навколо корабля на відстані кількох тисяч кілометрів створюється стабільний у гравітаційному плані простір, який немов би приморожується по відношенню до небесного тіла. Що цікаво, витрата енергії у гравітаційного якоря вельми незначна. Він самостійно отримує більшу частину під час конвертації різних гравітаційних спотворень, що проходять від небесного тіла, в енергію.  Ця технологія використовується переважно на великих космічних станціях, які доводиться розміщувати не на стаціонарній орбіті. Але далеко не всі можуть її собі дозволити через ціну - майже сорок мільйонів кредитів коштує комплект обладнання для роботи якоря. Нам він дістався абсолютно безкоштовно завдяки пограбованій верфі аграфів. Технологія гравітаційного якоря, до речі, яскравий представник технологій чорної скриньки. Як саме вона працює, не розуміють сучасні вчені, тільки приблизно принцип роботи. Але це не заважає створювати працюючі гравітаційні якорі. Спочатку ж перший екземпляр знайшли в зруйнованій космічній станції дослідницької корпорації "Нюнрен" понад три сотні років тому. На жаль, жодної документації не збереглося. І зараз просто по атомах копіюють початковий екземпляр, масштабуючи його потужність залежно від потреб.

Запустивши гравітаційний якір для нашого корабля, я разом із Зельдою попрямував у скафандрах на зовнішній корпус рейдера для того, щоб оцінити масштаб роботи з розвантаження зовнішньої підвіски корабля. Корабель неймовірно величезний: щоб дістатися до потрібного місця на зовнішньому корпусі, нам довелося витратити більше п'ятнадцяти хвилин, щоб обійти різне зовнішнє обладнання.

- Щити все ж не повністю впоралися зі своїм завданням, - вимовила Зельда, коли ми підійшли до невеликого кратера на корпусі корабля - лише сантиметрів п'ятнадцять завглибшки та близько півметра в діаметрі. - Сенсори корабля не зафіксували тут пошкоджень.

- Дивно. Таке велике пошкодження броні мало б одразу ж виявити, - сказав я, нахилившись до кратера.

- Дивись, датчики в радіусі трьох метрів сліпі повністю. Вони передають інформацію про те, що тут усе добре, - пояснила Зельда, скинувши скан найближчих датчиків.

- Тут у броні застрягло щось, - промовив я і з силою вирвав із кратера камінь розміром із великий палець. - Сканери не можуть визначити матеріал, але фіксують гамма-випромінювання, характерне для термоядерного вибуху.

- Хрінь якась. Варто перевищити інтенсивність скануючого випромінювання, як посилюється гамма-випромінювання і сканер починає давати збої. Нам краще довго не тримати поруч із собою. Товщина скафандрів не пропустить до тіла, але атоми верхнього шару броні піддаються іонізації.

- Знаєш, судячи з усього, доведеться провести оптичну перевірку всього корпусу корабля. Сумніваюся, що лише один ось цей камінь проник крізь щити. Зараз викличу дроїда з екрануючим контейнером, нехай зберігається камінчик усередині. А нам треба зайнятися тим, заради чого ми й вийшли на поверхню корабля.

- А що тут дивитися? Захисний кожух сегментів зоряних воріт начебто в нормі, - вимовила Зельда, вказуючи на перешкоду, що височіла метрів на п'ятнадцять перед нами. - Знімаємо кожух, виводимо сегмент і з'єднуємо з наступним.

- Усе так, - погодився я з нею. - Спочатку зберемо несучу раму, а потім уже займемося встановленням обладнання. Але спочатку треба все-таки перевірити поверхню корпусу рейдера на наявність пошкоджень.

- Ось і займися цим, капітане. А в мене багато проблем ще з цим чортовим ремонтом системи життєзабезпечення. Ти ось можеш мені пояснити, звідки пліснява і грибок з'явилися в системі, притому, що їй необхідно було працювати з мінімальним навантаженням лише на три людини?

- Ти мене питаєш? Сам не знаю. Адже я тричі за час польоту запускав процедуру стерилізації.

- Ось і буду розбиратися. А ти давай зі своєю оптичною перевіркою, але про всяк випадок усе ж руками не чіпай гидоту. Гамма-випромінювання високої потужності дуже сильний мутагенний ефект.

- А то не знаю. Я ж, якщо ти не знала, термоядерний вибух пережив, як і всі його наслідки на кораблі. Зокрема й клітинний розпад. Тож на своєму досвіді знаю небезпеку гамма-випромінювання. Добре, що воно тут слабке і повністю затримується товщиною броні.

Повернувшись назад у корабель, використав сім дроїдів: запустив їх для обльоту корабля. Інтуїція не підвела, і я виявив ще сто вісімдесят шість місць падіння незрозумілого каменю. І у всіх цих місцях датчики контролю стану поверхні корпусу були виведені з ладу. Вони нічого не бачили і передавали дані про те, що все в порядку. Усередині всіх невеликих кратерів знаходився цей дивний камінь. Судячи з того, що всі пошкодження були лише в лівій верхній півсфері, ми на кораблі пролетіли через потік цих каменів, і вони якось подолали протиметеоритний щит так, що системи корабля цього не помітили. Вдалося навіть з'ясувати, коли приблизно це сталося - понад два роки тому під час розгону корабля для чергового стрибка в гіперпростір. Зараз, щоправда, для нас це цілковито марна інформація.

Через пошкодження системи оцінки стану поверхні броньового щита початок монтажу силового каркаса майбутніх зоряних воріт довелося відкласти на тиждень. За цей час я за допомогою дроїдів повністю замінив усі несправні датчики, яких накопичилося півтори тисячі штук. Пошкодження броні заповнив спеціальним розчином. Він за міцністю поступався самій броні в кілька разів, але водночас це краще, ніж залишати пошкодження. Можна було замінити і броньовий лист повністю. Але заради невеликих пошкоджень це робити нерозумно, адже броньовий лист розміром п'ять на п'ять метрів і завтовшки півтора міняти в похідних умовах було не просто. Та й запасних броньових листів у нас не сказати, щоб багато.  Все-таки площа поверхні корабля майже два мільйони вісімсот тисяч квадратних метрів. У будь-якому разі із собою запас броньових листів на всю поверхню корабля не взяти. У нас у кращому разі був запас на три відсотки площі поверхні, і то тільки для найбільш руйнівних частин корабля. Ось і пошкодження броньового листа було простіше заповнити спеціальною речовиною, яка після затвердіння має досить високі характеристики міцності, хоч і поступається за цими показниками броні.