Розділ 9

Розділ 9

Політ до заводу, що переробляє органічні відходи, тривав понад шість годин часу, і це при тому, що ми летіли на невеликому надзвуковому літаку, причому літак був набагато швидшим за земні. Але навіть так наша швидкість була досить низькою порівняно з флаєрами другого і третього покоління, які повсюдно використовують у Співдружності. Для порівняння: флаєр міг досягти швидкості в десять махів без особливих зусиль і підтримувати її кілька годин, поки не закінчиться енергія в енергонакопичувачах. А ось на літаку ми летіли всього зі швидкістю в три махи. На жаль, ми не могли використовувати флаєри для переміщення планетою. Точніше, не так, могли під активним маскуванням, але, оскільки наш політ був офіційним, то, щоб не провокувати місцевих мешканців, ми й летіли місцевим літаком, який, щоправда, доопрацьовано, і на ньому навіть стояв щит, здатний витримати більшу частину озброєння, яке використовують місцеві.

Ще коли орден тільки заявив про своє існування на цій планеті, щоб не нагнітати невдоволення народних мас, було підписано договір про обмежене використання інопланетної техніки в більшості регіонів планети. Ні, якщо буде щось дійсно термінове, то ніхто з ордену не звертатиме уваги на договір, який, по суті, був просто заспокоєнням місцевих жителів і переконанням у тому, що інопланетяни перебувають під контролем уряду. Це звичайна ілюзія контролю, але місцевому населенню набагато спокійніше так думати. Можновладці, звісно, чудово розуміли, що забажай орден хранителів - і вже за місяць влада на планеті належатиме їм. А так усе спокійно й мирно.

Були й інші пункти в цьому договорі. Створювалися спеціальні зони, в яких використання інопланетної техніки не лімітовано. Їх було чимало по всій планеті. У всіх інших місцях будь-яке використання потребує спеціального дозволу від губернатора регіону, який було, в принципі, нескладно отримати, оскільки губернатори прекрасно обізнані, у кого сила насправді, а також дуже вже любили місцеві можновладці високотехнологічні подарунки. З розповіді Лорі я знав, що улюбленими подарунками були різноманітні імпланти і капсули віртуальної реальності разом із предметами розкоші.

Звичайне населення, можливо, і з радістю користувалося б інопланетною технікою, але сім'я Стадота має воістину величезний вплив на світову політику. Вони й вирішили, що краще на планеті відбуватиметься самостійний розвиток, а не використання технологій інопланетян. Ні, ніхто не відмовлявся від цих технологій, просто вчені, які працювали на сім'ю Стадота, вивчали їх і самі створювали теорії, згідно з якими вони і працювали. А після займалися розвитком своїх технологій на основі теорій, отриманих під час вивчення інопланетної техніки. І зрозуміти таке рішення цілком собі можна було. В історії Співдружності безліч темних плям. І однією з них вважається підсаджування світів з низьким рівнем технологій на технологічну голку. От хто вирішить розробляти свою технологію антигравітації, якщо можна будь-якої миті купити той самий флаєр за відносно невеликі гроші? І так з усіма технологіями. А потім настає момент, коли наука на планеті цілком помирає, і планета стає повністю залежною від поставок технологій ззовні. Далі планета, сама того не бажаючи, входить до складу якоїсь держави Співдружності. Після цього починається активне викачування ресурсів системи, переселення людей з інших планет, оскільки в Співдружності в основному всі планети перенаселені. І все - планета вже не належить місцевим. Вона повністю стає власністю якоїсь держави. І це пощастить, якщо державі. Були випадки, коли щось подібне провертали корпорації. Так після них навіть планети ставали безлюдними.

Тож батько Стадота чинив правильно, з моєї точки зору. До речі, він був одним із членів вищої ради планети, до якої входили найбагатші люди планети і глави найсильніших держав планети. Крім цього, сім'я Стадота мала монополію на виробництво космічної техніки і видобуток корисних копалин в астероїдних поясах. Усе це робило його одним із найбагатших людей на планеті. І, до речі, лише в космічній промисловості місцеві використовували досить багато технологій Співдружності. Але навіть так до створення міжзоряних кораблів їм було дуже далеко.

Місцеві поки що освоюють свою зоряну систему, і в них навіть є перша колонія на супутнику, в якій мешкає одночасно близько тисячі осіб наукового персоналу, які вивчають можливості життя в космосі. І тут варто віддати належне родині Стадота. Вони могли б буквально за десяток років створити тут на планеті промисловий центр на рівні окраїнних планет Співдружності, але власний розвиток науки зупинився б назавжди. А так вони бачать, на що здатні інопланетні технології, і тягнуться до цього рівня. Пройде ще не одне століття, перш ніж досягнуть рівня Співдружності, але зате це станеться самостійно.

Завдяки своїм грошам і впливу сім'я Стадота також володіла великими земельними територіями, які були внесені до договору між орденом і урядом, де дозволено використання інопланетних технологій без обмежень. Мені навіть важко уявити, наскільки впливова їхня родина. Понад мільйон квадратних кілометрів розкиданих по всій поверхні планети приватних володінь. Саме на цих територіях і знаходилася наша ціль сьогоднішньої подорожі.

Невелике місто з населенням у сто п'ятдесят тисяч осіб було новим поселенням. Йому немає ще й десяти років.  У цьому місті й розмістили завод, який переробляв у харчові картриджі органічні відходи.  На місці міста раніше була пустеля, яку створили самі місцеві жителі, експлуатуючи необмежено природні ресурси. І тільки вісім років тому тут побудували завод, навколо якого і виросло це місто.  Місце вибрали недарма, бо тут було зручне місце для корабельного сполучення з другим і третім континентом планети. Саме на кораблях і доставляли органічні відходи для переробки.

Практично все населення міста задіяне в роботі заводу. Він переробляв значну частину органічних відходів усієї планети. Щодня сюди звозили сотні тисяч тонн органічного сміття, яке незабаром перетворювалося потім на харчові картриджі. У середньому близько п'яти величезних кораблів на день розвантажувалися на вантажному терміналі міста. Після створення харчових картриджів залишалося ще близько вісімдесяти відсотків органічних відходів. Ось ці відходи вже самі по собі були досить непоганим добривом. І ось тут уже був другий напрямок роботи городян: добрива використовували для озеленення пустелі, в якій розташоване місто і завод. За сім років, як працює ця програма, вже було створено понад тисячу оазисів, які поступово зростають. Загальна площа озеленених територій пустелі нещодавно досягла двадцяти тисяч квадратних кілометрів.