Розділ 2

Розділ 2

- Зуб, кидай плазмову гранату! - крикнув я по каналу радіозв'язку своєму, можна сказати, другу.

- Бля, скінчилися! - почув у відповідь, і наступної миті наша квола барикада, яку ми встигли звести з підручних засобів, була зметена гравітаційною хвилею. Слідом за нею і нас відкинуло в стіну, придавивши з такою силою, що інерційний компенсатор скафандра одразу відмовив, і я відчув, як починають тріщати кістки.  Уже розумів, що не вижити, але раптом сила, яка тиснула на мене, перестала діяти. Знесилений, я впав на підлогу.

- Саша, ти як? - почувся через потріскуючий динамік голос Веніаміна Сигізмундовича.

- Що це було? - запитав я в нього.

- Не знаю, але зациклена батарея від гвинтівки впоралася з підривом цього робота, - сказав він. - Давай вставай. Розумію, що боляче, але якщо не доберемося до цілі, нам усім голови відірве.

- Як Зуб? - встаючи насилу за допомогою колишнього бомжа, поцікавився я.

Але замість відповіді побачив його скафандр, забрало шолома якого було вкрите кров'ю зсередини. Перша думка: Ростик уже відбігався, як і решта з нашого набору м'яса, але зелений індикатор скафандра явно говорив про те, що він ще живий.

У цей момент з аптечки скафандра в мене впорснули бойові коктейлі, тож біль відійшов на задній план, і я міг уже сам стояти на ногах. Не перемовляючись із колишнім інженером, ми підхопили несвідомого Ростика і потягли в бік нашої цілі.

Сьогодні була нетипова операція для піратів, які нас купили. Стадот вирішив зазіхнути не на якийсь цивільний космічний корабель. Ні, він вирішив атакувати шахтарське поселення в астероїдному полі.

Гарячий прийом був влаштований із самого початку. Десантний бот підбили ще за сотню тисяч кілометрів від астероїда. Як пілоту вдалося дотягнути на одному працюючому маршовому двигуні до цілі і при цьому не підставитися під другий постріл протикосмічної оборони, мені просто незрозуміло.

Далі - більше. У місці посадки, а точніше, падіння, від наслідків якого врятували інерційні компенсатори скафандрів, що й так ледве працювали, нас чекав шахтар-ботовод.

І тут ми зазнали перших втрат... Петро - автомобільний механік - загинув першим від випадкового потрапляння під струмінь плазмового різака. Удвічі прикріше те, що плазмовий різак не був зброєю. Він призначався для буріння.

Оплакувати смерть товариша по нещастю було ніколи. Щоб не здохнути так само нерозумно, ми використали більшу частину запасу плазмових реактивних снарядів. Своєрідні гранати, тільки до цілі добираються за допомогою реактивного двигуна.

Пілот, він же наш наглядач, узяв трьох хлопців і попрямував кудись убік, а нам наказали дістатися до реакторного відсіку центрального житлового комплексу і замінувати його.

Ось тільки шахтарі не хотіли подихати або просто пропустити нас до житлового модуля. Перш ніж дістатися до житлового модуля, ми втратили ще двох хлопців: Армен і Валера. Їх просто випарувало пострілом зі стаціонарної турелі на даху модуля, яка  призначалася для метеоритного захисту. Я ж, який перебував у той момент усього за два метри від них, отримав розплавлення верхнього шару броні скафандра.

Мені дуже пощастило. Зроби турель постріл на півметра вбік, і я точно так само випарувався, як і хлопці. Але відбувся лише опіками половини тіла. Все ж скафандри старі, і були вони не дуже хорошим захистом.

Так я і познайомився з бойовою аптечкою скафандра. Після опіків у мене впорснули першу порцію наркоти, щоб я не помер від больового шоку і міг продовжувати операцію.

У сам житловий модуль пробратися було теж не просто. Але Веніамін прихопив від знищеного бота в місці посадки плазмовий різак. І хоч у нього не було блоку живлення, він примудрився якось підключити його до запасної батареї від гвинтівки.

Усього за півхвилини роботи нам вдалося прорізати метровий у діаметрі отвір у стіні житлового модуля. Нам дуже пощастило, що з того боку стіни був вакуум. Як потім я дізнався, під час бою в космосі заведено відкачувати повітря для запобігання пожежі, і це стосувалося не тільки кораблів, а й будь-яких пустотних споруд, до яких належали і житлові модулі шахтарів на астероїді.

З того боку дірки в корпусі модуля нас зустріли дроїди-ремонтники, яких спрямував штуін модуля на усунення дірки. Благо, що бойових програм у подібних дроїдах немає. Завдяки цьому ми змогли легко впоратися з ними навіть із нашими відверто паскудними гвинтівками.

А ось далі ми нарвалися на шахтарів, які відкрили по нас просто ураганний вогонь. Ростик по дурі дістав попадання в плече. Йому пощастило, що це була цивільна гвинтівка, яка не особливо перевершувала за потужністю наші, а тому він відбувся лише діркою в скафандрі та просмаженим плечем на півсантиметра вглиб.

Як би я не лаяв наші скафандри, вони нещодавно пройшли ремонт і модернізацію, а тому всі системи в них справні. Ось і дірку було залито спеціальним герметизуючим гелем, тож Зуб втратив не так уже й багато повітря.

Приблизно в цей час у чат групи надійшли повідомлення про втрату зв'язку з тими хлопцями, які вирушили з пілотом, причому сам пілот виявився живим, і його показники здоров'я були повними. Нехай земля вам буде пухом, хлопці...

Відволікатися на повідомлення в чаті часу не було, оскільки шахтарі перейшли в наступ, усвідомивши, що нас тільки троє і спорядження в нас відверто лайнове. Ось тільки цього разу вони припустилися помилки і підійшли занадто близько. Ми відправили в них останні плазмові гранати. Після того, як наші супротивники померли, я і Зуб намагалися розібратися в тій хімії, яку в нас впорснули аптечки, оскільки навкруги все виглядало занадто яскравим. Навіть навколо електроприладів виднілася якась аура.

Веніамін тим часом вирушив на розвідку за маршрутом, який нам надали перед початком атаки офіцери Стадота. Але вже за три хвилини Сигізмундович заволав каналом зв'язку про те, що на нас там чекають бойові дроїди і якась незрозуміла хрень.