Розділ 1

Розділ 1

- Я зробив свою частину угоди, - почув крізь сон знайомий голос. Він належав Захару. - І тепер хочу отримати плату. - У відповідь йому заговорив якийсь механічний голос, що віщав невідомою мовою. Незабаром після нього почувся обурений крик Захара: - Але ж ми домовлялися! Я допомагаю вам знайти придатну людину, а ви даєте мені безсмертя!

- Зах, що відбувається? - насилу я розплющив очі і побачив, що перебуваю в якомусь білому приміщенні, повністю роздягнений і пристебнутий ременями до якоїсь кушетки. Свого тіла не відчував узагалі. Тільки на обличчі відчувався холодок і ще в ділянці потилиці незвичайні відчуття.

- Заткнися, виродку! - обернувшись, крикнув мій, судячи з усього, уже колишній друг.

- Що відбувається? Де я? І чому я голий і пристебнутий? - Чутливість до язика поступово поверталася, і тепер я вже міг вільно говорити, не намагаючись свідомо контролювати кожен рух язика.

- Тебе цікавить, що відбувається? - закричав він і вдарив мене по голові. - Я, нарешті, натрапив на щось фантастичне в нашому світі! - почав Захар говорити, ходячи кімнатою. - Я на все був готовий заради отримання доступу до технологій майбутнього, але мене обдурили, - нахилившись до мого обличчя, він зло прошипів. Було видно, що Захар розлючений. У цей момент він зібрався знову мене вдарити, але раптово двері в кімнату відчинилися, і зайшов той самий незрозумілий чоловік із червоними палаючими очима, а вже за секунду Захар підняв голову і звалився на підлогу непритомним.

- Бійки заборонені, - вимовив він механічним голосом чистою українською мовою, після чого підійшов до Захара і підняв його з підлоги. Наступної миті зі стіни виїхало ліжко, яке, судячи зі звисаючих із нього ременів, було точно таким самим, як і в мене. Через півхвилини Захар уже лежав голий на ліжку, а до його потилиці приєднали якийсь дріт.

Після того, як невідомий закінчив пристібати Захара, він залишив кімнату, залишивши мене міркувати про те, що відбувається. Що тут таке зараз відбувається, мені було абсолютно незрозуміло.

Через кілька годин майже повністю повернулася чутливість шиї, тож я зміг повернути голову в протилежний бік від ліжка Захара і входу. І ось тут мені стало не по собі... Уздовж стіни розташовувалися сотні, якщо не тисячі, таких ліжок, а найближчим до мене стояло ліжко з прив'язаним до нього Максимом. Точно такий самий дріт приєднано до його потилиці, як і в усіх інших людей, що лежали зараз рівними рядами у величезному приміщенні, пристебнуті й безпорадні.

Через якийсь час звідкись згори, зі стелі, почав стікати зеленуватий газ. Це нагадало мені кадри хімічної атаки часів першої світової війни. До горла підступила величезна груда, а страх, що оселився у свідомості з моменту пробудження, стрибнув на нову висоту, відгукуючись неприємними відчуттями в районі живота.

Затамувавши подих, я вже приготувався до сильного болю. Але, вдихнувши, нічого не сталося. Навпаки, чутливість шиї та обличчя, що з'явилася, почала знову зникати. Секунд за десять я повністю втратив чутливість, а ще через п'ятнадцять секунд моя свідомість почала занурюватися в туман.

Наступного разу прокинувся вже в іншому місці. Я, як і сотні інших людей, був одягнений у помаранчеву робу, схожу на тюремну, як в американських фільмах. Усі лежали на підлозі в клітках, що стояли з невеликими інтервалами, людей по десять у кожній.

Судячи з усього, у нашій клітці я прийшов до тями перший, чим не забарився скористатися, побачивши відро, що стояло в кутку. Підбігши до нього, я нахилився і виблював якусь блакитну гидоту, що віддавала смаком ментолу.

- Де я? Що відбувається? Чому ми в клітці? - зал заполонили запитання людей, які повільно оговтувалися. Мабуть, звуки, що супроводжують блювоту, розбудили їх. Але недовго звучали запитання. За кілька секунд усі вони, як і я, підхопилися на ноги і побігли до відра, щоб вивільнити свої шлунки від синьої гидоти.

- А ти, я дивлюся, прийшов до тями першим, - підійшов до мене мужик під два метри зростом. - Встиг щось дізнатися? До речі, звати мене Ростик, але всі називають мене Зубом.

- Це через те, що в тебе зуби з-під губи виступають? - запитав його чоловік, який підійшов до мене.

- Ні, це тому, що я зуби вибиваю таким, як ти, - невдоволено кинув Ростик, стиснувши кулак, який за розмірами був як два моїх, і пригрозив другому чоловікові.

- Ну вибач, я не знав, - підняв обидві руки другий чоловік. - Я - Серьога, у побуті Серж. - усміхнувся він. - Ну так що, є хоч якась інформація про те, навіщо нас викрали? Точно не заради викупу, якщо судити з нього. - вимовив Сергій, вказуючи на явного бомжа. Хоч він і був одягнений у таку саму робу, бездомне життя залишило на ньому безліч слідів, які й зараз показували, хто він.

- Я якраз заради цього і підійшов, - сказав Ростик. - Він прокинувся першим. До того ж не тільки в нашій клітці, але, як мені здається, і серед інших, - вимовив він, вказуючи на інші клітки, де люди тільки починали приходити до тями.

- Ну, знаєш щось? - з нетерпінням подивився на мене Сергій. Я ж зі свого боку вирішив не розповідати про свою розмову із Захаром, тому заперечно похитав головою.

- Чорт, а я-то сподівався, що ви хоч трохи проінформовані. З боку ви виглядаєте зібрано і впевнено.

- Пропоную триматися разом, - сказав Зуб. - Ми тут єдині адекватні, а то он подивися на інших. - Ті самі інші в нашій клітці кричали, вимагали звільнення, адвоката, погрожували розправою, хоча й не всі. Бомж за час нашої розмови підповз до нас і непомітно прислухався до розмови. - Гхм, а ти як тут опинився?

- А біля вас спокійно, - промовив бомж. - Дозвольте представитися: колишній головний інженер "Антонова" Веніамін Сигізмундович Ізраїлевич.

- От тільки жида тут не вистачало! - заволав Ростик. Він явно був незадоволений появою єврея в нашій компанії. - І чого ти бомжував? Що, рідня не допомогла?

- О! Вони якраз дуже сильно допомогли мені, - відповів він. - Так, сильно, - задумливо повторив бомж і після невеликої паузи продовжив: - Позбутися трикімнатної квартири в центрі міста після того, як вийшов за станом здоров'я на пенсію. - Ось тепер у його словах чулася навіть не злість, а ненависть.