Пролог

Пролог

- Треба б повертати, - занепокоївся Макс, щойно сонце опустилося за горизонт і почало швидко темніти.

- Максон, ти чого переживаєш? Небіжчиків, чи що, боїшся? - трохи з кепкуванням запитав я у свого напарника по цій вилазці.

- Звичайних небіжчиків я точно не боюся, - вимовив він. - Але ж ти бачив кадри в Заха на телефоні? Вони живі, і в них очі світяться.

- Живих небіжчиків не існує. Зах, ти ж у редакторі відео обробив? - звернувся я до третього супутника, який уже деякий час мовчав для того, щоб заспокоїти Макса, хоча точно знав, що Захар жодного стосунку до запису не має. Він просто отримав його поштою.

- Гей, Зах, ти чого мовчиш? - Обернувся до нього, але нікого не побачив. - Зах, це не смішно! Виходь, досить ховатися! - Я вже трохи напружився, підвищивши голос.

- Саня, я ж казав, що не варто було нам сюди йти? А раптом Зах уже сам став мерцем? - почав ще сильніше нервувати Максим, смикаючись на будь-який шурхіт і світячи в той бік ліхтарем. Та й я про всяк випадок поклав руку на кобуру з тазером. Забобони забобонами забобонами, але навіть без усякої чортівні в лісі не дуже безпечно. Місяць тому в селі неподалік звідси вовки корів подерли, тож краще бути готовим до всього.

- Не кажи дурниць, - вимовив я. - Давай діставай телефон і телефонуй йому.

Макс у нашій компанії ютуберів-початківців - найбільш запасливий. На зйомки завжди брав із собою багато зайвого, особливо коли ми ліземо кудись до біса на папужки. Ось і був у нього супутниковий телефон, який працював у будь-якій точці світу.

- Його телефон поза зоною , - сказав через кілька хвилин Макс. - Як і мій мобільний. Може, зателефонувати рятувальникам?

- Не поспішай. Востаннє Зах говорив хвилин двадцять тому, а отже, далеко він бути не може. Пам'ятаєш, як ми на огляд отримали супутникові трекери для лижників, які активуються від радіосигналу, що проходить?

- Ти думаєш, він узяв його із собою? - запитав Макс.

- Хотів  перевірити їхню роботу сьогодні, так би мовити, в умовах дикої природи. Перед виходом я поклав трекери в його рюкзак, а свій начепив на ремінь. Зараз увімкну пошук, а ти на своєму телефоні зайди в наш акаунт і подивимося, де він, - запропонував я.

Взагалі, огляд на трекери ми мали зробити вже місяць тому, але все якось руки не доходили. І ось учора подзвонили від рекламодавця і пригрозили, що нам доведеться ще й неустойку платити, тож я вирішив узяти трекери з собою на вилазку, присвячену пошуку явищ магії. Ясна річ, що ніякої містики навколо не було, але глядачам подобалося. Ось і розслідували "містичні явища". Ця вилазка була присвячена одній наводці, за якою хтось скинув Захару відео і координати. На цьому відео якісь людиноподібні істоти з палаючими червоними очима просто бродили лісом. Відео не несло жодних слідів обробки, тож ми зацікавилися і вирушили знімати черговий випуск нашого шоу.

На невеликому екрані супутникового телефону не дуже зручно розглядати карту з точками, які позначали наш комплект трекерів. Але розібратися цілком можна. Сигнал від трекера Захара відображався всього в семистах метрах від нас. Причому, судячи з усього, він перебував не на нашій стежці, а далеко в стороні від неї. Навіщо він туди попрямував, взагалі незрозуміло.

- Йдемо до нього! А після, так і бути, повернемося до машини, - сказав я, втративши весь запал від нашої вилазки. - Якщо він спеціально сховався для того, щоб нас налякати, я йому особисто в пику дам.

- Йдемо, - з полегшенням видихнув Макс.

- Давай тоді швидше. Якщо ми не ловитимемо "живих мерців" цієї ночі, я хочу повернутися в готель і поспати собі на втіху, - сказав я, затягуючи лямки рюкзака.

Дорога багато часу не зайняла, тож за двадцять хвилин ми підійшли до місця, де мав би перебувати Захар, судячи з показань трекера. Але його тут не виявилося... Тільки рюкзак, що зачепився за кущі, через що в нього порвалися лямки, і він упав на землю. Знайшлося тут дещо ще, що сильніше нас налякало. На землі було видно сліди, ніби волокли тіло. Коли я підсвітив їх ультрафіолетовим ліхтарем, то побачив крапельки крові, що світяться.

- Це вже явно переходить межі звичайного жарту. Зах, якщо ти чуєш нас - виходь, інакше ми викликаємо рятувальників. Це не жарти! - крикнув я голосно в темряву.

- Думаєш, це його жарт? - запитав пошепки Макс. У цей час почувся шум трохи позаду від нас. Я різко обернувся і зустрівся поглядом із людиною в незрозумілому комбінезоні, очі в якої світилися червоним світлом.

- Макс, валимо! - закричав я і побіг убік, але тут же натрапив на другу дивну людину. За мить відчув печіння в ділянці шиї. Мій погляд почав затуманюватися...