Розділ 1. Ліхтарик із горища

— Лукашу, не забудь про бабусине варення! — вигукнула мама з кухні.

— Та я вже! — озвався хлопчик, тримаючи в руках запилену банку з вишневим варенням і роздивляючись старі речі на горищі.

Горище бабусиного будинку завжди було для Лукаша особливим місцем. Тут пахло пилом, старими книжками і трохи таємницями. Саме тут він знаходив дивовижні речі: годинник без стрілок, поштову листівку з Африки і навіть зламану іграшкову машинку, що вночі нібито сама їздила.

Цього разу щось було інакше. Поки він ставив банку на полицю, його нога зачепила дерев’яну скриньку, що ховалася під килимом.

— Що це? — прошепотів він і обережно витягнув її з-під пилюки.

Скринька була різьблена, на кришці сяяли маленькі зірочки. Без жодного замка. Лукашу здавалося, що вона ніби дихає.

Він відкрив її.

Всередині лежав невеличкий металевий ліхтарик. Але це був не звичайний ліхтарик. Його скло виблискувало так, ніби в ньому ховалися зорі. Коли хлопчик натиснув кнопку — ліхтарик загорівся м’яким синім світлом, і... сталося щось дивне.

Світ навколо змінився.

Горище зникло. Лукаша огорнув туман, у якому танцювали сріблясті вогники. Йому здалося, що він стоїть на мості зі світла, що тягнеться у безкрай.

— Вітаю, Обраний, — пролунало позаду.

Лукаш обернувся і побачив єнота. Але не простого. Він стояв на задніх лапах, мав капелюха й маленький рюкзак.

— Ти, певно, маєш багато питань, але зараз немає часу. Світ Світлотіней у небезпеці, і нам потрібен твій ліхтарик. Готовий вирушити в подорож?

Лукаш кліпнув очима. Це сон? Чи магія? А може, просто варення надто солодке?

— Ну... гаразд, — нарешті мовив він. — А ти хто?

— Я — Бруно, хранитель світів. А ти — Лукаш, хлопчик із серцем зорі. І твоя пригода щойно почалась.