Частина I

Горейко Олег

Зоряний Кобзар

Частина I

Уява

“Безліч секретів приховує Всесвіт. Ніякої уяви не вистачить їх осягнути. І не потрібно...Досить прожити один день свого життя з усією користю, з усією радістю. Взяти зернятко мрії у завтрашній день. Так само прожити і його. І потягнеться ланцюжок у незвідану далечінь казкового життя. Безліч Всесвітів зустрінеш на своєму шляху.”

Глава I

    “Сяйво Мрії”, невеликий приватний космічний човен, вже третій тиждень ковзав по зоряному атласу з вимкненими двигунами. Він гальмував. Коридори самотньо стискали стінами густий принишклий простір. Їх заповнила тиша. А ще прохолода, котра норовливо просочувалась крізь стіни ззовні. Хитке бліде світло проступало по стелі та підлозі довгими широкими смугами, немов боялось що його хтось викриє. Інколи, щось розгойдувало затхле повітря човника, від чого його коридорами починав гуляти ледве помітний протяг.

    Безтурботний спокій порушили два світло-зелені вогники. Вони спалахнули у півтемряві на одній зі стін коридору. На якусь мить запульсували та перетворились на дві виразні чорні плями. Навколо них проступили лінії, неквапливо змалювався силует та плавно почав відділятися від стіни, заповнюючи собою прохід коридору. Темрява, що враз утворилась позаду нього, відразу безслідно щезла. Невисокого зросту робот крутнувся навколо своєї осі, допитливо озирнувся довкола. Темні плями сенсорів майнули проблиском світла. Від чого знизу та угорі почали плавно набирати яскравості смуги електроламп. Тепле світло наповнило тунелі корабля, не залишаючи шансів для світу тіней. Білий робот, якусь мить ще постояв на місці, завібрував колесами та подався уздовж сяйнистої стежини. 

    На шляху його зустріли скляні прозорі двері. Вони розсунулись у боки — пропустили путника. У глибині стін щось загуло і свіже повітря заграло ледве помітними пилинками. Він помітив цей танець частинок, проте вирішив не відволікатись, адже йому належало виконати важливе завдання — підготувати корабель для свого пілота. Розбудити цю заспану ліниву машину та переконатись у справності її обладнання. Мало що могло вкоїтись за час польоту у режимі спокою... Глибини космосу зазвичай постійні та стабільні. Нічого тут не змінюється у мить звичну для людини. Проте, космос живий і здатний на неочікувані сюрпризи. Мап про це знав, тому дотримувався техніки безпеки. По-перше, він мав прочесати всі закутки корабля, нехтуючи показники датчиків. Він — помічник пілота, був першою та останньою ланкою безпеки.

    Спочатку Мап зазирнув у відсік життєзабезпечення, що першим знаходився на шляху слідування. Касети з сухими газами примостились у стінах відсіку, були справними та повними. Їх ще надовго вистачить. Що дивуватись — на борту лише одна людина. Змішувачі також не підлягали сумнівам. Рівні кисню по каютам відповідали нормі. Робот не став затримуватись у цьому місці, тому поблукав до наступного технологічного відсіку. А саме — генераторній. Сотні датчиків миготіли, немов новорічна гірлянда. Кожен відслідковував свою ланку відповідальності. У цьому місці було особливо спекотно під час максимальної швидкості слідування корабля. Тоді у генераторній ставало галасно від десятків вентиляторів, котрі хором завивали свою особливу пісню. Приміщення було досить великим, але між стовпами обладнання простягався звивистий вузенький коридор. Та це не заважало Мапові рухатися, часом, у різких поворотах. Його колеса вправно витанцьовували по підлозі, викручувались у різні боки по якому завгодно алгоритму. Їхати прямо чи назад — без проблем! У бік чи розкрутитися на місці — не питання! Навіть за вимкненої гравітації його колеса вмикали магніти і впевнено прилипали до підлоги чи то стелі, що світили мікроскопічними світловими ліхтариками. У генераторній було все гаразд. Вогні її обладнання були усі на місці. Жоден прилад не сповіщав нічого аномального. Так, Мап зазирнув і до наступних приміщень. У машинному відділені він провідав своїх помічників, схожих розумних інструментів, проте, рангом нижчими. Різні там ремонтники, прибиральники, ланцюжники, моніторинги, викрутки та зварювальники. Вони були справні та вимкнені. Нині не було у них потреби. Вантажний відсік спочивав герметичний та майже порожній. Усе нібито було справним — відповідало інформації з сенсорів. Мап на мить завмер, коли раптово пересік виразні плями бруду. Вони почергово тяглись від самих дверей шлюзу до ящиків зі зразками. Він здивувався. Потрібно було дізнатись звідки вони з'явились! По бездротовому зв'язку під'єднався до відеоархівів корабля. Так, плями вже давно тут. Увімкнув зворотну перемотку файлу. За дві хвилини винуватець бруду був розгаданий. На відео, у променях, що пробивали крізь відкритий шлюз, до відсіку заходила людина у скафандрі. Вона несла перед собою важкий коричневий ящик — пробовідбірник. Слідом за собою полишаючи чіткі відбитки черевиків — це був господар Мапа. 

    За кілька хвилин, Мап гучно висвистуючи колесами, вже рухався до околиці корабля. Немов, який м'яч, котрого вдарив хлопчисько, він швидко покотився миготливими коридорами. У стінах, так само справно оберталися вентилятори, змішуючи своїми лопатями невидимі прошарки повітря. Віддавали його через ледве помітні отвори коридорам та відсікам.

    Мап під'їхав до сірих металевих дверей. Зупинився. Заходити було ще рано. Він впорався завчасно, тому мусив зачекати. Завмер в очікуванні. Масивні рукояті, що на-півколами умонтовані у двері, раптом ворухнулись. Висунулись з холодного тіла металу. Мап не зважав на них. Це діяла примітивна автоматика по взаємодії з людиною. Корабель прокинувся. Він вигравав симфонією нерозбірливих звуків.

    Мап очікував у дверей три години. Не ворушився. Він не відчував плину часу. Час не тягнувся для нього довгими хвилинами і не поспішав мов навіжений, як це звикли описувати люди. Секунди не спливали та не збиралися у роки. Вони просто змінювалися.