Тіні майбутнього

Селище стало повністю занурене в магічну темряву. Порожні стояли перед Айрою та Калаяном, їхні тіні, схоже, мали свої власні очі. Ліс навколо не був більше просто лісом — він став частиною цього світу темряви, де навіть світло здалося б неможливим. Айра відчула, як її сила почала розпливатися в цьому просторі, її контроль слабшав, а її серце билося швидше, наче відповідаючи на цю загрозу.

— Що ви хочете? — запитала Айра, відчуваючи, як її голос тремтить, хоча вона намагалася залишити його твердим. Вона дивилася на Порожніх, її погляд був прямим і рішучим. Вони не могли злякати її.

Один з Порожніх, той самий, хто говорив раніше, зробив крок вперед. Його маска була прикрашена символами, що відразу нагадували стародавні руни. Він знову говорив голосом, що здавався вимовленим без будь-якої емоції.

— Ми прийшли, щоб забрати те, що ти пробудила, — сказав він. — Ми — це ті, хто поважає баланс і підтримує порядок. Ти порушила його. Ти не розумієш, що сталося, але це неминуче.

Айра відчула, як магія всередині її починає виходити з-під контролю. Вона намагалася її зупинити, але це було складно. В її серці була тривога, але водночас і рішучість — вона не могла дозволити, щоб все, до чого вона дійшла, було знищено.

— Я не порушила порядок, — сказала вона, її голос був сильним. — Я лише шукаю відповіді. І я не дам вам просто так забрати все.

Калаян, що стояв поруч, схилив голову вбік, його очі знову стали пильними. Він відчував загрозу, але він також відчував силу Айри, яка нарешті пробудилася.

— Ти не розумієш, — відповів Порожній. — Все, що ти зробила, вплине на кожного з нас. І все, що ти хочеш отримати, може знищити наш світ.

Айра знизила плечі і зробила кілька кроків уперед, її руки відчули вібрації магії, яка тепер стала частиною її. Вона знала, що Порожні не зможуть її зупинити.

— Я не боюся, — сказала вона, піднявши голову. — Але я готова зрозуміти, чому ви боїтеся того, що я зробила.

Калаян узяв її за руку, але не зупиняв її. Він був поруч, але він бачив, як вона змінюється. Вона не була тією дівчиною, яку він зустрів на самому початку їхнього шляху. Вона була сильною. І ці сили в ній були все більш непередбачуваними.

— Якщо ти не розумієш, чому це сталося, то спробуй це зрозуміти, — сказав Порожній. — Ці сили, які ти зараз носиш в собі, належать темному часу. І твоя роль у цьому світі — не бути його частиною.

Тіні Порожніх, здавалось, стали ще більш яскравими, і темні лінії їхніх фігур змішалися з магією, що витікала з Айри. Айра відчула, як її сила почала реагувати на їхній вплив. Вона намагалась тримати її під контролем, але це було складно.

Раптом Калаян відвів погляд, і його обличчя стало серйозним.

— Вони не припинять, поки не заберуть те, що ми маємо, — сказав він тихо, але так, щоб його почула Айра. — І ми не можемо залишити їх з цим кристалом.

Айра схилила голову. Її пальці на мить торкнулися шкіри, і її думки промайнули через усе її життя. Вона знала, що її сили не були випадковими. Вона також знала, що саме вони можуть вирішити долю цього світу.

— Ти правий, — сказала вона. — Але я не дозволю їм забрати це без боротьби.

В ту ж мить її магія вибухнула. Вогонь і світло спалахнули навколо неї, як світло зірок. Тіні Порожніх почали танути, і вони відступили назад, засліплені її енергією. Айра почувала, як її сила зростала, але з кожним використанням вона ставала все більш важкою, ніби щось глибоке в її душі билося в унісон із цією магією.

— Ти відчуваєш це? — спитав Калаян, підходячи ближче.

Айра кивнула, її очі горіли, але тепер вона відчувала біль. Це була магія, що вимагала від неї всього.

Порожні стояли трохи далі, але їхні погляди були твердими. Вони не намагались наблизитись, але їхня присутність була страшною.

— Ти забрала те, чого не повинна була, — сказав один з Порожніх, і його голос звучав як відлуння. — Ти порушила не лише світло і темряву, а й саму суть існування.

Айра застигла, її серце стискалося.

Вона відчула, що не тільки Порожні ставили їй цей вибір, але й сама вона була перед вибором — вирішити, чи готова вона йти до кінця, навіть якщо це означало втрату себе.

— Я не здамся, — сказала вона, стискаючи кулаки. — І я не дозволю, щоб ваші страхи стали нашою долею.

Калаян подивився на неї, і в його погляді було все — від підтримки до тривоги. Він знав, що боротьба тільки почалася, але зараз більше, ніж будь-коли, він відчував, як сильно він був прив’язаний до неї.

— Це твій шлях, Айро, — тихо сказав він.

Порожні відступили в темряву, але їхня присутність залишалася, як непохитна тінь. Айра та Калаян стояли на межі, готові вирішити свою долю.