Під покровом ночі

Ліс навколо був темним і загадковим, наче приховував таємниці, які ще не могли бути розгадані. Айра і Калаян просувалися вперед, намагаючись не робити зайвих рухів, адже кожен звук міг видавати їхнє місцезнаходження. Вони знали, що вони близько. Близько до того, що може стати ключем до перемоги — або ж до їхнього падіння.

Айра відчувала, як навколишній світ стискається навколо них. Магія, яку вона нещодавно розбудила в собі, все більше змішувалася з цією темрявою, і це давало їй нову силу, але й викликало тривогу. Вона не могла довіряти своїм відчуттям, адже іноді магія вела її шляхами, які навіть її розум не міг осягнути.

— Ти готова? — запитав Калаян, зупиняючись біля величезного каменю. Його обличчя було напружене, очі — уважні.

Айра глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Вона знала, що зараз або все зміниться, або вони зазнають поразки. Часу на сумніви не було. Вона була готова.

— Я готова, — відповіла вона твердо, хоча всередині відчувала, як серце б’ється швидше. Це було більше, ніж просто боротьба. Це був її шлях. І якщо вона не зможе його пройти, її сила, усе, що вона здобула, може стати її найбільшим ворогом.

Вони продовжили свій шлях, і в темряві знову з’явилися перші сліди того, що вони наближаються до місця, яке приховувало безліч секретів. Ліс почав розріджуватись, і через кілька хвилин перед ними відкрилася величезна печера, з якої виходив слабкий зелений світло. Це був знак того, що вони знайшли те, що шукали.

Айра підійшла до входу, зупинилася на мить, щоб перевірити свої відчуття. Вона чула відлуння магії, яку важко було описати словами. Вона могла відчути, як її власні сили відповідають на цей виклик, як зв’язуються з тим, що було всередині печери.

— Це тут, — сказала вона, намагаючись не видавати свого хвилювання.

Калаян оглянув місце навколо, потім кивнув і увійшов за нею. Він був уважний, зберігаючи певну відстань, адже знав: тепер кожен крок може бути критичним. Вони рухалися все далі вглиб, і з кожним кроком зелений світло ставало яскравішим. Внутрішня енергія цього місця відчувалася, як запах важкого дощу, що наближається до землі.

— Ти відчуваєш це? — запитав він, зупиняючись, щоб поглянути на Айру.

Вона кивнула, її серце билося знову швидше. Вона не могла відповісти словами, але зрозуміла, що їм потрібно ще трішки далі.

І ось, перед ними з’явилася величезна платформа з каменю, на якій стояв темний кристал. Це було серце цієї печери — ключ, який вів до їхньої перемоги чи поразки.

Айра наблизилась до нього, відчуваючи, як магія всередині печери починає пульсувати. Це була та сама енергія, що звела її з розуму кілька тижнів тому. Але тепер вона була готова. Вона розуміла, що цей кристал був важливий не тільки для неї, але й для всього їхнього світу. Це була частина того, що Сайріс шукав. І це була частина того, чому вона була тут.

— Ми повинні його активувати, — сказала Айра, підходячи ближче. — Це може змінити все.

Калаян зупинився на кілька кроків позаду. Він спостерігав, як її руки ніжно торкаються кристала. Його відображення було темним, але у його серці була і надія, і страх. Він не знав, що може трапитись далі.

— Ти готова до цього? — запитав він тихо.

Айра подивилася на нього. У її погляді була рішучість, але й біль, наче вона усвідомлювала, що це може бути остаточним вибором.

— Я не можу повернутися назад, Калаяне, — сказала вона. — Це єдиний шлях.

З її рук виходила світла енергія, і кристал почав вібрувати. Туман навколо став густіший, але магія в повітрі вже була іншою. Вона була нейтральною, не доброю і не злою. Айра відчула, як сила всередині її розливається, як з’єднується з цим джерелом, відновлюючи баланс.

І раптом — звук вибуху. Світло спалахнуло, як тисяча блискавок одночасно. Айра відсахнулася назад, але не відчувала болю, тільки дивну порожнечу, як після того, як спалахне яскравий вогник.

Вона опустила руки. Кристал більше не світився. Але тепер він був інший. І разом з ним змінювалась і сама Айра.

— Це… було правильно, — сказала вона, хоч і була вражена тим, що сталося.

Калаян підходив до неї, уважно спостерігаючи.

— Тепер ми знаємо, — мовив він. — Тепер вони прийдуть.

Айра мовчала. Вона відчувала, як змінилася її сила, як вона стала частиною цього місця, частиною цього світу. Вона зрозуміла, що їхній шлях лише починається. Вони знаходилися на межі нової етапу. І тепер, коли все було змінено, вона знала: їй не вдасться втекти від своєї долі.

З глибини печери почулися звуки, які нагадували пісню. Вона була одночасно чудовою і страшною.

— Вони йдуть, — тихо сказав Калаян.

Айра відчула, як її серце б’ється в такт з піснею, і знала: наступний крок стане вирішальним.