Тренування серця

Простір Між змінювався разом із нею.
Колись туманний, глибокий, мов сон, він ставав яснішим, коли Айра ступала стежками. Повітря щільнішало, земля відгукувалась на її кроки, а дерева співали — не вголос, а всередині неї.

Пісня світу. Вона почала її чути.

— Сядь, — сказав Калаян. — Дихай повільно.

Вони сиділи на галявині біля озера. Вода була настільки чиста, що в ній відбивалося небо з іншого виміру — чорне, всіяне тисячами маленьких зірок.

— Спробуй зосередитися не на собі, а на тій точці, де світ стикається з тобою, — мовив він.

— Що це значить?

— У кожного хранителя Пісня звучить інакше. Твоя — зіркова, глибока, як ніч. Якщо вловиш її ритм — зможеш впливати не лише на магію, а й на саму тканину реальності.

Айра заплющила очі. І відчула.

Себе — як вогонь.
Навколо — світло.
Внизу — земля, що дихає.

Її серце почало битись у новому ритмі — не людському, не механічному, а якось… світовіше. Вона вловила звук. Спочатку ледь чутний, потім — голосніший.

Дооо… Лааа… Сііі…

Це не були слова. Це була суть. Мелодія, якою говорив Всесвіт. І вона відповідала.

— Відкрий очі, — прошепотів Калаян.

Айра відкрила — й побачила, що все навколо змінилося.

Квітки, що раніше були закриті, тепер розцвіли. Вода в озері почала пульсувати в унісон із її серцем. Навіть повітря тремтіло, мов гітара, що відповіла дотику.

— Це… Я зробила це?

— Ти дозволила світові говорити через себе. І це тільки початок.

⸻

Тренування тривало годинами. Вона вчилась не лише слухати, а й запам’ятовувати Пісню. Малювати її у повітрі руками, виводити знаки з енергії. Щоразу складніше, щоразу потужніше.

Коли вона вперше викликала світлову сферу, що зависла між її долонями, Калаян усміхнувся:

— Твоя мати вміла робити те саме. Але їй знадобилися роки. Ти — лише дні.

— Я вчуся, бо мушу, — зітхнула Айра. — У мене немає вибору.

— Вибір завжди є. Але іноді доля сильніша.

Він замовк. На його обличчі промайнув тінь. Айра помітила це.

— Ти… боїшся за мене?

— Я боюсь не за тебе. А за те, у що тебе можуть перетворити.

Айра звела брови.

— Що ти маєш на увазі?

— Пісня — жива. Але коли її скривити, вона стає зброєю. Колись Сайріс умів співати Пісню світу. Але почав шукати гармонію лише в собі. І це зруйнувало його.

— Ти думаєш, я можу повторити його шлях?

— Якщо почнеш боятися своїх почуттів — так.

⸻

Наступного ранку Айра вирішила тренуватись одна.

Вона пішла до верхніх терас Простору, де повітря було тонше, а земля — мов кришталь. Там вона зосередилась. Спробувала знову почути Пісню — але цього разу не тільки як відгук. Вона хотіла керувати нею.

Вона витягнула руку. У центрі долоні зібралась енергія. Біла, чиста. Потім — ще одна. Дві кульки світла, що обертались одна навколо одної.

Злиття.

Вона стиснула руки — і між пальцями розгорілась блискавка. Від сили її відкинуло назад.

Айра впала. Її груди важко здіймались. Але в очах горіло.

— Я можу це контролювати. Я повинна.

Голос Калаяна виник несподівано, просто за спиною.

— Але чи ти хочеш це контролювати? Чи просто боїшся бути слабкою?

Айра повернулась до нього.

— Я не маю права бути слабкою.

— Але якщо ти втратиш себе в гонитві за силою — Пісня відмовиться тобі служити. І тоді вона зламає тебе.

— То що мені робити? — Її голос тремтів. — Чекати, поки він прийде і знову все спалить?

— Ти маєш вчитись не лише битися. А й бачити. Світ. Себе. Свої тіні.

Айра опустила очі. Її голос став майже шепотом.

— У мені теж є тінь. Я відчуваю її. Іноді… хочеться кричати. Не через страх. Через гнів.

— Тоді покажи мені його, — сказав Калаян. — І ми проженемо його разом.

⸻

Вони сиділи біля води. Вона не говорила. Але він тримав її руку. Не тиснув. Просто був поруч.

Айра вперше дозволила собі заплющити очі — не для тренування, не для магії — просто, щоб дихати.

Пісня світу лунала знову. Але тихо. Як колискова.

І цього разу — вона відчувала не тільки магію. Вона відчувала любов.

Несказану, ще не зізнану. Але справжню.

І ця любов — ставала її найсильнішою магією.