Глава 4

Монбарт - столиця королівства Діанору славиться своїми винами та вишуканими балами, на яких запрошують лише тих, у кого чиста кров. Саме лотос як квітка визначають чистоту аристократичність. Шкода, що цей знак паплюжиться темними діями самих людей. 

Будиночок графів звісно виглядає не настільки багато, як маєток маркізів. Проте в цьому місці відчувається саме життя. Невеличкий та неймовірно теплий для душі саме таке має бути місце дому. Місце, куди хочеться повертатись, де зручно та безпечно. 
Задоволено видихаю, оглядаючи територію. Вигляд будинку зовсім не змінився. 
Невеличкий сад поперед ошатного кам’яного простору манить до себе своєю простою величчю. В неймовірній тиші саду чутно спів пташок.
Поперед кам’яних сходів вітають мандрівників чарівні шапочки різнокольорових тюльпанів. Ці квіти цілий рік радують око всіх жителів столиці.  
- Раді вас вітати, графине, - жінка в темній сукні низько схиляє голову, вітаючи свою господиню. Мальта вірою та правдою служить графству вже кілька десятків років. Ця сувора, на перший погляд, леді колись служила фрейліною при столичному палаці. Не знаю, що трапилось далі, але вона тихо пішла. З того часу Мальта працює в нашому будинку головною покоївкою, а також слідкує за рахунками. 
В столиці, де з кожного боку можна очікувати підстави, варто залишати лише відданих родині слуг. 
Ніколи не знаєш, з якого дому пришлють підміну або шпигуна. А мати захищену спину краще, ніж примарні надії. 
- Мальта, - розпливаюсь в посмішці. Щось давно забуте та неймовірно тепле прокладає маленьку доріжку до серця. - Ви маєте чудовий вид.
- Все завдяки вам, леді, - Мальта розгинається. Її завжди суворе обличчя осяює легка, не притаманна жінці, посмішка, перетворюючи вже досить дорослу леді у зовсім юну дівчину.
- Моєї заслуги тут зовсім немає, - правда в тому, що я звалила всі хатні справи столичного будинку на тендітні плечі Мальти, а сама весь цей час проводжу у графстві. 
- Завдяки вашому імені та покровительству ми можемо безбідно існувати та насолоджуватися життям, - жінка відходить трохи убік, відкриваючи дорогу до маєтку. 
- Рада і вас бачити, леді Беатріс, - киває Мальта помічниці, помічаючи її за моєю спиною. 
- Мальта, скільки років не бачила вас, а ви зовсім не змінилися, - злегка киває Тріс старшій. 
- Прошу вас всередину, - не витримує Мальта.
Солодкуватий аромат квітів ненав'язливо охоплює все навколо, створюючи магічну атмосферу. Шкода, у вічно мерзлому графстві не можна висадити тюльпани. Вони там не приживуться. 
Я неквапливо, ніби смакуючи момент, проходжу вперед. 
Мальта та Беатріс не спішно слідують за мною, зберігаючи дистанцію. В столиці, як при королівських палатах, треба поводити себе чемно та дотримуватися правил етикету. 
- Всі для вас старалися, леді, - коментує Мальта мій подив та захват від побаченого.
- Треба виписати додаткові кошти за старання. 
- Звісно. Сподіваємося, в цьому сезоні ви проведете хоча б один бал, - обережно промовляє Марта. Її голос злегка тремтить від такої нечуваної пропозиції. 
- Я б провела, але запросити немає кого, - бурмочу я. Ця ідея видається мені божевільною. 
- Впевнена, що більшість аристократів відвідають ваш вечір, - підмічає головна служниця, поки я заходжу до будинку.
- Звісно, заради пліток вони готові і в пекло зійти, - тутешні люди нічим всім пожертвують аби отримати хоча б краплю новин, а потім рознести їх всім світом.
- Цього сезону ви точно не станете головною пліткою, - невпевненість голосу Мальти змінюється на сміх. 
- Невже?! - іронічно питаю я. – Невже ніхто не згадає про бідолашну вдову. І хто цьогорічна жертва?
- В цьому сезоні герцог Лінар головний герой всіх розмов. Навряд ваша поява здатна це змінити. 
- Ніколи не чула про таке герцогство, - я призупиняюсь, оглядаючись назад. Попри те що досить довгий час сиділа в далекій частинці нашого королівства, завжди була в курсі всіх подій. 
- Його власне створили лише на минулому тижні, але прогриміла новина на весь світ. Мабуть, на материку войовничих царств також чули про герцогство Лінарт.
Я заходжу до кабінету, в якому не була вже довгі роки. Темні меблі та досить свіжий аромат тих самих тюльпанів зовсім не пасують один одному. Ніби щось із цього зайве. 
Серйозності місця квіти ні до чого. Проте саме ця кімната нагадує мого чоловіка. Він добрі речі, скільки б вони не коштували. 
Я торкаюсь прохолодної шкіри стільця, майже обпікаючись спогадами. 
Мальта заходить відразу за мною та зачиняє двері. Я лиш трохи нахиляю голову вбік. 
- Я підготувала всю інформацію по герцогству Лінарт, - Мальта проходить до столу та обережно розкладає папірці прямо переді мною. 
- А ти швидко працюєш, - я сідаю у крісло та розглядаю матеріали. - Звідки вони взялися?
- Леді, пам’ятаєте покійного дядька короля Ніанора - Мальдора? 
- Не дуже. Він наче помер років з 10 тому. А що? Невже воскрес? - посміхаюсь неймовірній думці. 
- Воскрес, - неемоційно вимовляє Мальта, змушуючи мене майже не аристократично витріщитись на неї. 
- Цього ж не може бути. Його тіло знайшли на кордоні з Темним королівством, - пригадую щось подібне. І хоч тоді я була досить ще маленькою, проте скільки слів було сказано за спинами. В цій історії було дивно все. Починаючи з того, що він ніби замерз на смерть, але при цьому був настільки сильним магом, що міг зупинити навалу. Та й королівська кров завжди до останнього захищає своїх нащадків. 
- Він виявився живим. До того ж... - переді мною лягає ще один листок. - В нього з’явилася дружина із темних, а також два сини. 
Я вчитуюсь у папірці. Кожен новий рядок більш нереальний, ніж попередній.
- От так новина.
- Король Ніанор, як побачив дядька, здивувався, але після бесіди з ним наділив титулом герцога.
- І що жодного сумніву не було? - не вірю, що Ніанор простодушно дозволив якомусь чоловікові нести нісенітниці. 
- Був відкритий суд, який визнав герцога родичем монарха. Але вся історія прикрита таємницею. Офіційної заяви, як герцог міг вижити і прожити стільки років на території  Темних, так ще й мати двох повнолітніх дітей за такий короткий термін, не було. Питань звісно більше, ніж відповідей. 
Чи можливо, що темні не тільки вбивці, але й розумні істоти? Хоча за їх діями цього не скажеш, але якось же герцог знайшов герцогиню. 
Стільки років графство Бонтисвальд захищає Аснар від темної навали. Виходить, що дарма?
- Без сумнівів найгарячіша новина, - таке важко комусь переплюнути.
- Тому ваш приїзд не стане чимось особливим ні для придворних, ні для короля. Ви обрали вдалий момент, - похвально киває Мальта. 
- Я його не обирала. У Естелли захворів син. Якби не він, я б сюди не приїхала, сама знаєш.
- Знаю, тому і радію, що все так склалося. Я давно вас не бачила, леді Емілія. 
- Я теж сумувала за тобою Мальта. 
Ця жінка стала першою особою, кого я побачила після одруження. Купа справ, з якими мала б справлятися графиня була настільки великою, що мені було страшно навіть розпочинати, але Мальта терпляче пояснювала мені все і допомагала порадами. Зараз я можу тільки піклуватися про неї, щоб віддячити за доброту. 
Хочеться просто встати та обійняти жінку, але не певна, що вона буде рада такому прояву любові. 
- Ходять плітки, що ви нездужали, леді, - після кількох хвилин тиші промовляє помічниця. 
- Я?! - кожна новина все цікавіша за попередню. 
- Так, стався прорив, бо ви нездужали, - Мальта прискіпливо оглядає мене. 
В такі моменти жінка мені нагадує Ореста. 
- Все в порядку. Королівські маги просто пропустили небезпеку, - знизую плечами. 
- Погано. Але вони все ще працюють на Ніанора. Ви можете поскаржитися йому, - посміхається помічниця, - прямо як в дитинстві. 
- Не нагадуй. Ми давно вже не діти, - колись давно ми з теперішнім королем товаришували, грали у спільні ігри та влаштовували в палаці «маленькі перевороти». З моменту коронації припинилось все, навіть листування. Проте в кожного своє життя.  
- Думаю, король все ще пам’ятає вас, леді.
- Скільки нервів я йому зіпсувала, - посміхаюсь, пригадуючи далекі часи. 
Я тоді точно не була спокійною та тихою дитиною. 
- До речі, я зібрала трохи документів. Там точно не вистачає вашої руки, - Мальта відходить назад та відкриває шафу, де на чотирьох полицях лежать горою папірці.
- О, ні, - важко видихаю.
Так хотілося просто відпочити, а не розгрібати ще купу справ. 
- Зверху ті, що потребують вашої уваги в першу чергу, інші можуть почекати, - помічниця дістає стопку листків та кладе на стіл переді мною. 
- Добре, - якщо раніше візьмусь до роботи, то раніше закінчу. 
Я підіймаю вище рукава пишної сукні та берусь за чорнила. Треба швидше закінчити з цим безладом.