Глава 1

Реанон - незвична назва нашого звичайного світу, де панує магія. На материку Аснар люди живуть у злагоді та достатку, на перший погляд, так точно. А їх безпеку зберігають маги Аснару на чолі з великим правителем - Ніароном дель Морі.

- Пані! Ви можете захворіти! 

Я обертаюся, вбачаючи в темній фігурці свою помічницю та подругу - Тріс.

- За справами навіть не бачу цієї краси, - ігнорую перебільшену турботу дівчини. - Подивись, який він м'якенький та білий. 
Стоячи на балконі свого невеличкого маєтку, вдихаю свіже морозне повітря.

Холодний вітер поступово обіймає мої оголені плечі, залишаючи неприємні поцілунки на шкірі. 

Позаду тепла кімната, наповнена магічним сяйвом від каміна, а зовні повноцінна зима. 

Я протягую руку долонею вперед. Хочу зловити бодай одну сніжинку, але вони тануть щойно торкаються мене. 

Чую легкий скрип позаду мене. Від пастки снігу нікуди не втікти. Тріс накидає на мої плечі плед, ховаючи мене від холоду. 

- Якщо ви захворієте, хто керуватиме нашим графством? - дівчина намагається додати суворості голосу, але марно.  

- Хтось та знайдеться. Купа охочих лише чекають нагоди, - титул та владу хочуть майже всі родичі, але втримати льодовий перевал вони навряд зможуть. 

- Не говоріть дурниць, леді, - Тріс не подобається, коли мова заходить за зміну зобов’язань в нашому невеличкому, але графстві.

Воно настільки далеке від всього шуму та інтриг столичного палацу, що це місце можна вважати блаженним кутком спокою. Проте мало хто захоче жити у кам’яних стінах тутешньої обителі.

Пів року, як не більше, тут йде сніг та панує зима, окутуючи холодом кожен клаптик землі.

Але за стільки років проживання зі своїм чоловіком мені полюбилися і погода, і місцеві порядки.

Дівчині, що вийшла з баронського дому, де її якомога краще готували до заміжжя, не давали ні хвилини спокою, ні краплі свободи, сподобалась занедбана місцевість "Мармурового графства". Хто б не дав таке прізвисько нашим землям, він мав рацію.

Шкода, що кілька років тому Артур, мій чоловік, помер, залишаючи по собі великий тягар та невимовно гіркий присмак втрати когось рідного.

Чи любила я чоловіка? Навряд. Ми познайомилися на власному весіллі, тому ніякої романтики між нами не було. А потім... не зрослося.

Він був чудовим, але серце не клекотало, не зупинялося при погляді на нього. Ніби гарний друг, з яким ми ділили постіль та одну долю на двох.

- Леді, ви знову пригадуєте господаря? - Тріс завжди така кмітлива. Розумна дівчина. - Чи не час його відпустити?

- Я не тримаю його і не тримала б, - якби туга була нестерпною, ми б швидко побачилися за кордоном Реанону. - Іноді сумно, що його немає більше з нами.

- Я вірю, лорд хотів би бачити вас щасливою.

Я киваю, погоджуючись з дівчиною, і вдивляюсь в далеч.

Чудовий сад, де ледве-ледве розпускаються зимові квітки полум’яного кольору. Ні листя, ні тіні немає, щоб прихистити їх ніжний цвіт. Але я знаю, вони стійко вистоять і вже післязавтра розпустять свої неймовірні бутони, щоб побачити світ.

Я з жалем прощаюсь з зимовою красою, повертаючись до нагальних справ.

І тільки легкий стукіт у двері змушує мене знову відвернутися від кипи папірців, що нескінченним потоком проходять повз мої руки.

- Леді, вже час вечеряти, - незамінний камергер - Орест. Чоловік пильно слідкував за моїм графіком, не даючи змогу іншим "відволікати" мене від їжі, або (не дай Боже) заважати моєму сну.

- Добре, зараз спущусь, - привітно киваю Орестові, відкладаючи чергові підписані папери.

- Леді! - в кімнату запихавшись вбігає один з охоронців палацу, ледве не штовхаючи камергера.

- Юний хлопче, - не витримує Орест, оглядаючи Еріка. - Ваша поведінка неприпустима. Особливо перед нашою леді.

- Та, я.. пробачте загалом, - відмахується Ерік. - В мене термінове донесення.

- Кажи, - о такій годині нечасто приходять вістки. До того ж зазвичай вони не кращі.

- Темні сили прорвали бар'єр льодового перевалу! - я завмираю, здогадуючись, яким буде продовження.

- Ці лиходії ніяк не вгамуються! - зловісно шепоче Тріс. - Що з перевалом?

- Все добре, але через магічне втручання льодові маси можуть знести найближчі села.

- Де маги? - на такі випадки декілька водяних магів завжди чатують біля перевалу.

"Не вперше вже трапляється подібна ситуація", - мені так хотілося б знайти кожного темного і просто повішати десь на одній з башт палацу.

- Працюють на місці, але негода розійшлась. Вони бояться, що не зможуть втримати груди снігу, - на одному подиху промовляє Ерік.

- Від них ніякої користі, - морщиться Тріс.

- Добре, йдемо, - прийдеться брати контроль над ситуацією. - Поки переодягнуся, підготуйте коней.

- Я складу вам в дорогу їжі, - відгукується Орест. - Інакше знову голодні будете.

- Ми не надовго, - бурмоче Ерік. За що отримує ще один суворий погляд чоловіка.

- Можете ці байки розповідати комусь іншому. Минулого разу леді пропала на кілька днів.

Ерік мовчки кивнув, розвернувся та побіг виконувати своє доручення.

Я не гаючи часу пішла до кімнати, де швидко змінила розкішну сукню на практичний наряд зі штанів та кофтини.

Вже шляхом до ґанку зустрілась з Тріс, яка була одягнена точнісінько як я.

Ми часто на людях одягаємося однаково. Таким чином дещо складно розпізнати, хто з нас графиня, що нерідко рятує мене від зайвої уваги.

На дворі нас вже чекає трійка коней та Ерік. Вести з собою гурт охоронців було дуже нелогічно, тому така маленька компанія досить непомітно могла б прокрастися куди-небудь.

Я з легкістю сіла на свого коня - Анріса, і ми галопом відправились вперед.

Хоч палац знаходився далеко від місця подій, але як тільки ми вийшли за межі палацової території, я відрила портал в необхідне поселення.

Кожен аристократ міг користуватись телепортами в межах своїх земель.