Глава 9. Наліт на штаб

Зухвала вилазка. Бій із велетнем.

Чотири термінатора-гайдука уже близько п’яти хвилин верхи на бот-конях прямували до невеличкого пагорба. Їм треба було обійти його з тіньової сторони, розвідати де точно стоїть центр сполучення з орбітою осадних військ імперців і зробити рейдовий наліт. До підльоту сердюків залишалося ще дві години, то ж часу було вдосталь. Гайдуки важкою ходою ботів ниточкою  то заходили в рівчаки та заглиблення на місяці, то виходили з них. Місцеве сонце світило своїм зеленувато-жовтим відтінком і освітлювало всю поверхню. За бортом термінаторського костюму температура коливалась від -77 C, до +99 С. Всі гайдуки зберігали вокс-мовчання, щоб засоби радіорозвідки не зафіксували їх заздалегідь. Данило ішов першим і час від часу озирався назад, щоб перевірити, чи інші не збилися з дороги. Зі сторони процесія із чотирьох важких термінаторів виглядала надзвичайно епічно — величні постаті броньованих силових костюмів верхи на таких же міцних роботизованих конях. На лівому боці двох термінаторів висіли щити. Вся броня, включаючи коней, була абсолютно матова і не відблискувала на сонці. У кожного з-за спини виглядало декілька списів-рогачів, які можна було як жбурляти у ворога, так і використовувати як зброю ближнього бою. З-під щита на лівому стегні стирчали піхви від шаблі. Вона була спеціально викована на планеті Мюридів, де містилися великі поклади однойменної сталі. Саме на цій системі і отримав своє бойове хрещення їх полк «Збаражські Списи», де вони були змушені придушувати повстання місцевих арабських аборигенів. Звичайна піхотна або особиста шабля була замалою для обладунку термінатора, та і пробити могла лише звичайний станційній костюм, тому всі термінатори мали особливі важкі шаблі майже вдвічі більші за звичайні. У Цесара замість щита на боці висіла величезна, трохи з метр діаметром цар-міна. Така сама, тільки уже з правого боку, міна виднілась і у Таврида. Навколо сідла та позаду сідниць гайдуків знаходились додаткові батареї, кисень, балони з їжею та інший ренамент.

Данило на бот-коні під’їхав до велетенського уламка — колись, найімовірніше, частини метеорита, що врізався в цей місяць. Гайдук пригальмував і почекав, поки Михайло, який слідував за ним на відстані з пів сотні метрів, побачить, куди він зверне. Данило підняв ліву руку, розкривши долоню — сигнал зупинки. Михайло відповів тим самим жестом, даючи зрозуміти, що готовий до подальших вказівок. Данило склав долоню в форму качиного дзьоба й вказав напрямок руху. Користування воксом до контакту з противником було заборонено, а відсутність атмосфери на місяці виключала будь-які інші способи комунікації — лише візуальні сигнали. Свій плазмовий короткостріл Данило тримав напоготові — хоч до ворожих позицій ще залишалося кілька кілометрів, обережність не завадить. Попереду лежав не надто високий хребет, що кільцем охоплював варп-станцію. Саме з його вершини гайдуки мали провести розвідку й остаточно скоригувати план нападу.

Обійшовши уламок, який виявився на сотню метрів довшим, ніж спершу здавалося, перед очима Данила відкрилася рівна ділянка місячної поверхні та пологий підйом на хребет. Він зупинився в тіні каменя й зачекав товаришів. Ті не змусили себе довго чекати — вже за кілька хвилин четвірка термінаторів знову зібралася разом.

— Перевірка, перевірка, — Данило нарешті зміг увімкнути вокс-передавач на мінімальній потужності, щоби його було чути лише в радіусі десятка метрів.

— Чую, все добре, — відповів Михайло шепотом, хоч у вакуумі й не було сенсу понижувати голос. Він повернув візор у бік Таврида й Цесара та жестом дав команду активувати їхні вокси.

— Я з Михайлом підіймуся на хребет і роздивлюсь їхню базу, — продовжив Данило, щойно побачив, як на його візорі загорілися ще дві точечки активних воксканалів. — Вона десь унизу. Думаю, ми вже майже на місці. Ви двоє залишайтесь біля бот-коней. Ворог може нишпорити поблизу — роз’їзди, сейсмодатчики, розтяжки... Тому відтепер — максимальна бойова готовність.

Данило ліг на голову бот-коня — якщо той відросток із металу й датчиків узагалі можна було назвати головою — переніс вагу на праву ногу й одним рухом зіскочив. Поверхня навколо була кам’яниста, з поодинокими озерцями пилу, тож заховати міни чи датчики було непросто. Але гайдуки обережно ступали тільки по щільних кам’яних масивах.

Підйом на хребет зайняв не більше хвилини. Данило чув, як вентилятори всередині костюма відреагували на його задишку: збільшили оберти, охолоджуючи тіло та виводячи піт із-під шолома. Силова броня підсилювала рухи, та початковий імпульс усе одно треба було задавати власними м’язами.

Останні десять метрів гайдуки долали повзучи на животі, щоби не видати себе високими постатями ворожим сенсорам. Досягши вершини хребта, Данило відклав свою плазмову рушницю збоку, сперся на лікті й почав оглядати долину, що розкинулася внизу. Приблизно за кілометр виднівся невеликий мобільний космопорт — компактна платформа, розрахована на швидкий прийом вантажів, техніки та десанту. До шлюзу був пришвартований вантажний корабель. Судячи з усього, імперці вже завершували розвантаження: поруч стояв новенький, ще не подряпаний танк Т-100. Саме такий танк Данило з Тавридом знищили на початку війни. Біля нього поралися кілька фігур — чи то механіки, чи то боти. Космопорт був оточений шанцями квадратної форми та чотирма бліндажами по кутах. Біля кожного стояла станція протиповітряної оборони — хоч повітря на місяці й не було, зенітки все одно називали "протиповітряними". Декілька пускових установок були націлені вгору, а обертовий радар свідчив, що імперці сканують орбіту й готові до ударів. Поруч із платформою, де висипалися ренамент і жива сила, стояла металева споруда, що нагадувала вхід до підземного комплексу. Вочевидь, основні сили ховались під землею — у модульному таборі, який викопали для них боти.