Глава 8. Зняття осади

Гарні новини. Плани на наступ.

Данило очухався в госпітальній кімнаті, його ноги були загорнуті в прозорі циліндри. Мережа з дротів і голок стирчали з гомілок та колін, по трубочках лилася якась брудна жижа, більш схожа на воду з калюжі. «Трясця розгермет, невже відріжуть» — промайнула перша думка у Данила в голові. За свою службу він надивився на наслідки розгерметизації скафандрів, коли вени і капіляри забивалися кров’ю і просто починали гнисти. «Де Таврид та Михайло, і той третій гайдук-римлянин, як його, Цесар?» — друга думка, яка промайнула в його голові. Він знайшов в собі сили піднятися на лівому лікті і окинути оком приміщення. Навколо нього лежало ще декілька гайдуків. Один з них на половину був засунутий в якийсь апарат, діафрагма всередині стискалась і розширювалась в такт дихання людини. «Цей, мабуть, напівтруп, або легені розірвало, або дуже довго лежав без кисню на поверхні».

Данило різко здригнувся, коли почув звук відкривання дверей. За декілька діб на поверхні місяця його вуха відвикли від справжніх звуків. В їх кімнату зайшов медгайдук Печиборщ. Він був вдягнений в гнучкий скафандр та навіть мав на поясі довгий ніж і лазерний багатозарядний пістолет.

— Зброя на медику? Все так погано? — Данилі доводилося дуже рідко бачити озброєних медгайдуків, тим паче в скафандрах на все тіло.

— О, ти уже не спиш, я тобі стільки вгатив ібунола[1], думав ти ще пару годин покайфуєш. Ну і навели ви шороху на поверхні… — гайдук підійшов до Данила і рукою показав йому лягти назад на спину. — Ще встанеш, ноги будуть ходити, не бійся.

— Вони на станції? — Данило не звернув уваги на останнє речення, продовжував дивитися на зброю медика і поступово впадав у відчай. Якщо медик ходить зі зброєю, значить ворог на станції і халепа повна. Ось так, закінчити своє життя від удара імперського штика, лежачи на каталці і не бути в змозі себе захистити. — Вони наш штурманули?

— Так, була спроба. — Медик підкритув щось в циліндрах на ногах Данила і гнила рідина заструмилась в якийсь фільтр, що стояв на підлозі. — Вони просверлились на саму станцію, спрацювала тривога розгерметизації, тому Січнік дав команду  не знімати бойові скафандри до розпорядження.

— І як? Їх вибили?

— Ооо, так. Туди одразу відправили групу гайдуків. Але головну відсіч дали на поверхні. — Медик прищурив очі і з посмішкою подивився на Данила.

— Що ти так дивишся? — Данилі не сподобався цей підозрілий погляд і особливо посмішка.

— А те що ти і інші троє твоїх друзів перебили майже всіх штурмовиків, які мали зайти в пробоїну. Вони уже були на станції, як ти зі своїми гайдуками налетів на них і дав змогу відбити тунель. А потім ще і підірвав штольню із обладнанням.

— Так ось чому вони були так слабо захищені? Це була спеціальна штурмова група для станції? Їх лазери ледь пробивали броню.

— Слабо?? В штурм пішли Саманаки. Це як термінатори-сердюки, тільки вузькоокі. Це, мабуть, на поверхні стояла якась легка лошня. Ми ж туди теж відправили важких термінаторів, в тунелі була просто різанина кістка в кістку. Але їх було дуже багато і врешті решт вони почали тіснити наших…аж поки ти не навалився на них як якийсь давносередньовічний козак із рогачем і конем. Потім стався вибух в штольні і задавив половину саманаків. Добре, що вони в той час уже відтіснили наших, так би і гайдуків зачепило. Без підтримки, саманаки протримались там добу, врешті-решт Січнік із термосами особисто зачистив станцію, а пробій уже залагодили, підходи замінували і виставили пару сейсмоодатчиків, щоб знати, якщо знову хтось підійде. Зараз той відсік заново заповнюють тиском і киснем.

— А що з моїми? — Данила дуже непокоїла доля своїх гайдуків.

— Михайло — десь чатує на станції. Таврида бачив в столовій, від’їдається після рідкої їжі з трубочок скафандру. Цесара трошки посікло, але з ним все добре, я навіть не став його класти до тебе.

— А що з моїми ногами? — Данило припіднявся і ще раз оцінив ураження ніг.

— Та все добре. Твою броню на ногах пробив спис і відбувся розгермет. Внутрішній скафандр порвався і трішки полопало вени на гомілках. Ти як тільки зайшов на станцію і зліз з коня — упав на землю. Таврид з Михайлом тягли  тебе до мене і горланили так у вокс про допомогу, що я думав уже брати пакет бо від тебе там залишилася лише грудина і голова. Дуже переживали.

Медик підняв фільтр, який стояв на підлозі  куди стікала жижа з ніг Данила.

— О, вуглекислого газу стало менше, значить прочистили твої вени. Навіть не прийшлося виривати їх і пришивати замість них щось з твоєї дупи. — Медгайдук продовжував сипати афоризмами в своєму стилі. Хоча дійсно, Данило мав перспективу пересадки судин з дупи на ноги.

— Вітаю..! — Данило ліг на ліжко і у нього потемніло в очах.

— Спи, три доби на місяці в боях, цього забагато навіть для термінатора. — Печиборщ докрутив щось на крапельниці і Данило провалився у варп.

Прокинувся він уже в приміщенні без медичних апаратів, світло було приглушене, по стінках і підлозі йшла якась вібрація і інколи лампочки в стелі втрачали яскравість майже до нуля. «Мабуть знов штурм», подумав Данило і різко піднявся на своєму ліжку. В голові засвистіло і чорні кола забігали в очах, але гайдук втримався і через пару секунд все пройшло.

— Нарешті ти видрихся. — Поруч сидів Михайло в малому бойовому скафандрі з двома самопалами і шаблею. — На маску, вдягай. Медик дозволив тобі доспати без цього клятого респіратора. Як ти?