Глава 4. Передих та облога Цитаделі

Новини з Цитаделі. Перші успіхи.

Дванадцять гайдуків завершили приготування і вирушили до шлюзу для виходу на поверхню. Один за одним вони зникли за металевими дверима, які зачинилися з гуркотом. Кожна зміна мала чергувати цілу січну добу (1,2 земної доби) та відбивати можливий десант. Хоч і після першого погрому сонячники поки не наважувалися на нову висадку. На радарах Мухнара нових капсул десантування не фіксувалося, але  ворог посилив свою присутність на орбіті місяця. Особливо тривожив великий штабний корабель. Якщо імперці притягли польовий орбітальний штаб, то просто так вони вже не відступлять.

Данило дізнався від інших гайдуків, що варп-вади, які ставили торпеди, більше не діяли. Замість них, за 600 кілометрів від місяця «Дике Поле 17», сонячники розмістили величезний крейсер. Судячи з усього, він блокував варп-зв’язок і водночас слугував базою для десантно-ударних військ, які найближчим часом мали атакувати місяць.

Данило, Михайло та Таврид прокинулися через десять годин, поїли і пішли дізнатися новини. Лабораторія-колонія «Дике Поле 17» і гетська цитадель тримали оборону та знищували ворога. Імперія Сонця досі не могла встановити панування в атмосфері планети. Насичення ворожих військ, що розпочали облогу цитаделі-вулика, постійно зривалося завдяки рейдам штурмової авіації одного з полків гайдуків, які з самого початку служили тут. Під час одного з таких рейдів їм вдалося доставити припаси та зброю на станцію, зокрема додаткові ШІ-турелі та дрони. Назад літуни евакуювали поранених гайдуків із загону Цимбалюка.

Ця зухвала вилазка з поверхні Дикого Поля на його місяць стала настільки несподіваною, що сонячники зреагували надто пізно. Вантажний літак «Лелека» увірвався у вокс-ефір станції варп-зв’язку несподівано навіть для самого Мухнара. Щоб уникнути виявлення на радарах, корабель вимкнув усі передавачі, залишивши тільки систему «свій-чужий», аби не потрапити під вогонь станційних ШІ-турелів. Сам літак мав кілька гармат для самозахисту, але був занадто повільним і громіздким для бою з орбітальними перехоплювачами.

За ті десять хвилин, що пілоти провели на станції, чекаючи, поки медики перевезуть поранених гайдуків, вони розповіли оборонцям про облогу Цитаделі. Сонячники захопили кілька фортець навколо вулика-міста, бої вже точилися під його стінами. Ситуація залишалася стабільно важкою — ворог зазнавав вогневих ударів як на поверхні, так і в космосі. Під час однієї з ракетних атак, запущеної з планети, було завдано серйозних пошкоджень одному з флагманів сонячників — «太阳的力量», тобто «Сила Сонця». Гети випустили по флоту імперців близько 38 ракет. Запуски відбулися як з самої Цитаделі-вулика, так і з незаселеної частини єдиного континенту, майже з полюсу. Саме з останньої позиції 12 ракет і досягли цілі. Один із колосальних вантажних кораблів сонячників здетонував разом із варп-двигунами, миттєво перетворивши на пил тисячі імперських солдатів і, Січ-зна скільки, техніки.

Ракети, які уразили ціль, мали складну конструкцію: при підльоті до цілі з носа випускалися мельт-заряди, завданням яких було проплавити обшивку корабля. Ці заряди "охоронялися" роєм безпілотних дронів, які перехоплювали протиракетні снаряди. Якщо мельти пробивали, а точніше сказати - проїдали корпус, в отвір діаметром у кілька десятків метрів залітала основна бойова частина ракети. За таймером вона розкривалась на дві половини і вистрілювала плазмові стержні — як уперед, так і в боки. Таким чином ураження охоплювало велику площу. Одна трьохсотметрова ракета типу «Сагайдачний-3»[1] могла рознести на шматки корабель завдовжки понад 20 кілометрів.

Мухнар з Деметром записали атаку у файл і з захопленням транслювали її на всі монітори станції. Їх настільки вразило побачене, що вони ледь не проґавили прибуття власних транспортників — лише після запиту вокс-каналом і виклику вантажних джур-ботів зрозуміли, що треба відкривати шлюз.

За двадцять хвилин карго-корабель був вивантажений, а на його борт підняли поранених гайдуків і два понівечених скоростріли «Вепр-3». Один залишився від загону Цимбалюка, іншим під час бою командував Михайло. Але від щільного лазерного вогню ворога станина та ствол розплавилися — навіть заміна ствола нічого не змінила б.

На козацьке щастя, сонячники саме тоді розбиралися з наслідками ураження флагмана ракетою «Сагайдачний-3». Тож, коли транспортник «Лелека» з форсажем стартував з місяця, їм уже було не до якогось малого корабля — їхні літуни займалися відбиттям нових атак і виконували протиракетні маневри.

Новина про знищення флагмана атакуючого флоту заполонила всі кімнати станції. Дехто рвався до Січніка, вимагаючи негайного старту до ворожих кораблів і абордажу. Інші просили висадити їх на поверхню, щоби вдарити по укріпленнях, де могли лишатися залишки першого десанту. Взаємне підбурювання та заохочення до активних дій набирало загрозливих обертів. Звісно, у гайдуків траплялися бунти проти старшини, але цей номер не проходив із Січніком.

Дізнавшись, що перед його штабом зібрався натовп у кілька десятків козаків, який невпинно зростав, він разом із трьома зброєносцями вийшов у загальний коридор. Гайдуки, щойно побачили свого отамана, миттю стихли. У коридорі запанувала така тиша, що було чутно, як клацає реле ШІ-турелей і працює система охолодження станції.

— Товариші, — Січнік підняв візор свого шолома (він, згідно з інструкцією, завжди носив герметичну броню на безатмосферних місяцях) і окинув присутніх поглядом. Його голос не був підсилений говірниками, але й без них звучав надзвичайно волево і впевнено. — Ми всі тут маємо чітко поставлену задачу — оборону станції варп-зв’язку. Наказ виданий наказним отаманом Чайковським мені, а значить — і кожному з вас.