Глава 3. Після Штурму

Внутрішні приміщення станції варп-зв’язку «Дике Поле 17».

Гайдуки один за одним поверталися назад на станцію для ремонту силової броні, зброї та відпочинку. Замість них на чергування на поверхню вийшло третє відділення. Загону та розрахунку важкого кулемета під командуванням Цимбалюка пощастило менше. Танк першим пострілом влучив прямо у скоростріл та убив чотирьох гетів. Їхні скафандри були розгерметизовані, а тіла мали численні ураження — деякі з гетів були навіть без кінцівок. Данило разом із Семенком та Тавридом одразу після закінчення бою перенесли поранених та непритомних гайдуків до медичних ботів, які хутко на своїх чотирьох металевих лапах понесли козаків до шлюзу на станцію.

Скоростріл «Вепр-3» був повністю розплавлений мельт-зарядом із танка; то тут, то там валялися набої з коробів, які встигли винести до шанця боти. Тіло й навіть силову броню Цимбалюка знайти не вдалося. Мельт-заряду, випущеного танком сонячників, вистачило для випаровування цілого важкого гайдука разом із скорострілом.

Данило в голові прокручував момент пострілу танка прямо по його позиції. Якби його ракета не збила з курсу мельт-снаряд танка, він сам разом із Тавридом був би випаруваний так само, як і Цимбалюк.

— Дякую тобі, Даниле, — Таврид тихо сказав у локальний вокс-канал, підбираючи понівечені самопали із загону Цимбалюка. — Якби не ти, збирали б наші самопали. Я, до речі, так і не знайшов свій, тому попрошу дозволу взяти один із цих.

Данило кивнув Тавриду через свій візор із 270-градусним оглядом, який був спеціально створений для ведення ближнього бою і не затуляв огляд бійцям-термінаторам. Вони склали знайдену зброю, набої та повернулися разом зі своїм загоном до шлюзу.

Адреналін від перемоги та першої справжньої великої битви затьмарив втрату цілого відділення скорострільників. Троє гайдуків ще були живі — вони мали лише зламані кінцівки й обмороження в результаті розгерметизації броні, але такі поранення не смертельні, якщо вчасно надати допомогу. Станція орбітального зв’язку була також невеличким форпостом, що міг приймати війська, розташовувати їх для подальшої відправки через варп або просто для відпочинку. Медичні боти-носії витягли поранених і тіла загиблих та через шлюз доставили на станцію, і вже через п’ятнадцять хвилин над ними поралися медики в герметичних боксах станційного госпіталю.

Наступними за пораненими повернулися Данило з Тавридом. Шлюз із гуркотом опустився вниз, зверху їх закрив величезний люк, який рухався за допомогою колосальних гідравлічних штирів, кожен з яких був завтовшки як людина. Гідравліка працювала з такою легкістю, неначе її основною задачею було набивання масла чи розрізання морозива, хоч люк і важив під тонну.

Двері шлюзу, після вирівнювання тиску, відкрилися, і Данило з товаришем побачили гайдуків, які вишикувалися в коридорі й почали радісно вітати їх із перемогою. Їхні візори були відкриті, деякі навіть зняли шоломи й тримали їх у руках. В кінці коридору стояв їхній отаман, Іван Січнік разом із Калиною.

— Рад радий вітати з блискавичним ураженням Т-100! — Січнік не міг стримати суміш емоцій — радість від розбиття десятків ворожих штурмовиків, танка та кількох броньовиків змішувалася із сумом за п’ятьма загиблими козаками. Його голос вирівнявся, і він продовжив: — Ви перші в історії гайдуки, які уразили цей новітній важкий танк Імперії Сонця. До цього ми мало знали про нього. За відзначену майстерність Данилі та Тавриду присвоюється значок!

Січнік дістав два магнітних значки та приладнав їх на плечі кожного з гайдуків.

— Служу Січі-Матері та Лугу-Батьку! — обидва гайдуки підняли праву руку й стиснули її в кулак.

Гайдуки не могли бачити свої власні значки через громіздкість броні, зате кожен роздивлявся чужий значок, на якому було зображено силует танка, башту якого розривав снаряд.

Січнік та Калина потисли руки гайдукам і вийшли до новоствореного штабу, де сидів старший по станції Мухнар і старшина загону.

— Оце так на! Перший бій — і одразу забили Т-100! — інші гайдуки підбігли до них, щойно старші вийшли з коридору. — Трясця Алтаю, я теж хочу такий значок!

— Та тихше, а то ще відпаде й загубиться, і доведеться ще один танк збивати! — гайдуки продовжували вітати одне одного й жартувати між собою.

Біль від утрат товаришів поступово відходив на другий план. Усі розуміли, що це початок якоїсь великої війни, і вони — перші воїни Федерації Гетьманату, які як понесли втрати, так і розбили переважаючу силу ворога. Данило нарешті пробився крізь гурт гайдуків і попрямував до свого куреня. Треба було полагодити броню та й відпочити не завадило б. Скоріш за все, перший десант був розвідувальним, і рано чи пізно соняшники спустять із небес ще більшу ватагу. Гайдук зайшов у велику кімнату, де вздовж стіни стояло декілька костюмів із силовою бронею. Він підійшов до самого крайнього вільного слоту і натиснув кнопку виходу з силового скелету. Броня, слава Січі, не заклинила і змогла сама розкритися: кришка ззаду посунулась і піднялась угору. Данило вийняв одну руку за іншою, хотів схопитися за відкриту кришку як за турнік, але випав зі скафандру і боляче ударився дупою. Таврид із Михайлом, які щойно зайшли в курінь, гигикнули.

— Ой, гляну, як ти зі свого випадеш зараз, — Данило весело пирснув у відповідь, а сам узявся знімати внутрішній скафандр, який треба було перевірити на розгерметизацію. Чухати забиту дупу через товстий захисний шар костюму не мало ніякого змісту.