Глава 1. Сигнал

Глава 1. Сигнал

Відправка повідомлення. Небажані гості з варпу.

Мухнар, черговий зв'язківець, напівлежачи у кріслі, стежив за варп-радаром та гравітаційним уловлювачем. Він був вдягнений в світлосірий станційний костюм із срібною емблемою тризуба на обох плечах. В правій руці він крутив радіогарнітуру, прокручуючи її то вперед то назад. Червоне світло на правому навушнику свідчило про те, що гарнітуру слід було б дозарядити. Зазвичай зміни на віддалених планетах проходили взагалі без будь-яких пригод. Із розваг було лише спілкування зі своїм напарником, якого ти бачиш кожну зміну, рідкісні походи в столову або ж спілкування із зорельотами, що прямували до поверхні планети. Раз в тиждень, якщо повезе, міг прийти запит на варп[1] перехід кораблів із новими поселенцями, або відправкою важких вантажних зорельотів класу «Чумак» в іншу систему. Місяць, на якому і розташовувався пункт варп-зв’язку, обертався навколо планети «Дике Поле 17», де знаходилося лише одне місто-вулик, а всю іншу територію континенту займали або гори, або безкрайній степ. Сама колонія була гірничодобувною — в надрах планети знайшли ледь не всю таблицю Менделєєва, то ж роботи для шахтарів Гетьманату було до кінця свого віку.

Єдине, що було незрозуміле Мухнару, так це те, що колонію «Дике Поле 17» охороняло аж три полки космічних гайдуків[2]. Номер «17» був суто порядковим, а приставка «Дике Поле» походило від назви темної плями в космосі, де лише зовсім недавно почали з’являтися кораблі гетів[3]. Дальні розвідувальні зонди звітували про повну пустку. Результати варп-сканування не показували ні планет, ні зірок. Не було навіть чорних дір. Але все змінилося близько ста років тому, коли перші пластуни[4] гетів почали повертатися із вилазок в цю пустку і звітували про зовсім іншу картину. Замість космічної пустелі тут було надзвичайно багато зоряних скупчень, від старих зірок, які от-от гепнуться, так і до щойно утворених, молодих. Коли повернулась п’ята експедиція, яка підтвердила дані всіх попередніх, рішенням Космічної Січі[5] було прийнято почати колонізувати «Дике Поле». Сама назва була дана від назви земель, звідки почалась історія Федерації Гетьманату в далекі часи (в шостому столітті дозоряної епохи[6]), коли гети ще жили на Землі та займали лише маленький клаптик в степах.

В саме цей сектор і був розподілений полк «Збаражські Списи» 1589-ого корпусу гайдуків. Три роки служби пройшли взагалі без всяких пригод. Доволі швидко інженери-пластуни привели атмосферу і рослинний світ планети до стану, коли по поверхні можна було ходити і бігати без скафандрів. А зовсім скоро колонія вийшла на 60% показник самозабезпечення їжею та водою. Льодовози колосальних розмірів, деякі з яких доходили до 10 кілометрів завдовжки, ходили по дальній орбіті планети та збирали лід, який залишила за собою якась комета, що пролітала тут всього-навсього декілька міліонів років тому. Саме один з таких льодовозів цього ранку Мухнар опустив на нижчу орбіту, де кораблі поменше уже могли перемістити десятки тисяч тон льоду вниз до колонії.

Прямо напроти робочого місця Мухнара висіли монітори, які показували трафік польотів як дальної орбіти, так і нижньої. З десяток льодовозів як човни на річці шугали туди-сюди від поверхні до колосального корабля «Мрія», розвантажуючи його замерзлий вміст. Сьогодні заявки були дуже одноманітними — передавання варп-повідомлень між паланками та дозволи на старт і швартування льодовозів на колонії «Дике Поле 17». До кінця зміни залишалося ще два дні, і потім їхній курінь[7] зможе нарешті потрапити на поверхню й відпочити. Жити на місяці посеред білої пустелі було ще тим задоволенням. Інша ж справа відпочинок на поверхні колонії, де ти міг майже цілий тиждень займатися своїми справами, а щойно збудований комплекс відпочину на березі океану ось-ось мав відкритися для всіх.

Майже кимарячи, Мухнар повернувся до роздумів про колонію. Величезні шпилі радіозв'язку, десятки кілометрів швартувальних та посадкових модулів — вона могла приймати надважкі космічні вантажні кораблі класу «Зоряний Чумак». Що саме виробляла колонія, Мухнар так і не зрозумів, але кількість гірничодобувних артелей та валок була вище звичайного. Поруч із вуликом-фортецею знаходився гігантський кар'єр, де працювали механічні автоматизовані роботи, здатні функціонувати за будь-яких умов, головне — подавати їм енергію. Всю руду чи породу, яку вони видобували з надр планети, транспортували по конвеєру до самої колонії, і Січ-зна, що з нею робили там.

Щодо енергії, колонія мала чотири підземні атомні реактори. Вони були захищеними величезними коконами з плекс-бетону[8] завтовшки кілька десятків метрів. Навіть орбітальний удар ядерними торпедами чи скидання планетарних плазмових бомб не змогли б пробити цей кокон. Швидше б планета розкололась, ніж удар досяг би атомних станцій.

Мухнар кожну зміну повертався назад на поверхню Дикого Поля до свого куреня. Великий Отаман Космічних Гайдуків Всевід Чайковський, який керував усією колонією та трьома полками, любив гратися в козаків і постійно муштрував особовий склад. Насправді, Мухнару подобалася муштра. Висадки з «Віз-113»[9] для зачистки кар'єру, стрибки з літаків на глайдерах через височенний паркан колонії-вулика разом із реактивними ранцями... Курінь хоч і був зв'язковим, але загальна підготовка стосувалася всіх. Великих воєн імперія не вела, хіба що сутички на суміжних секторах, бої з корсарами або придушення повстань. Та й то в цих конфліктах брала участь обмежена кількість козаків. Ти міг прослужити все життя і так і не побувати в гарячій точці. Ну і, на додаток, війни з аборигенами-тваринами, адже планети інколи підкидають цікаві варіанти еволюції, які доводиться викорчовувати плазмою...