У лікарні

Автомобіль  незабаром приїхав до лікарні. Медики обережно допомогли Сашкові вийти та повели його всередину.

— Потерпи ще трохи, — сказала Анна. —Я тут працюю. Зараз тобі допоможуть.

Після швидких пояснень хлопця посадили на кушетку й почали оглядати. Медсестра(наша Анна)обережно витерла кров з його обличчя та перевірила, чи немає інших ушкоджень.

— Де болить? — запитав лікар.

— Ніс… — тихо відповів Сашко. — І трохи голова.

Лікар уважно оглянув його та перевірив реакцію очей, стан голови й обличчя.

— Добре. Тепер подивимося, що саме сталося з носом.

Сашко старався не рухатися. Лікар обережно оглянув його ніс, після чого сказав:

— Схоже, у тебе перелом носових кісток. Через набряк зараз важко точно оцінити зміщення, тому поспішати з вправленням не будемо.

Сашко занепокоєно подивився на лікаря.

— А що тепер?

— Спочатку ми зупинимо кровотечу й обробимо невелику рану. Потім ще раз усе перевіримо. Якщо інших серйозних травм немає, ти зможеш поїхати додому.

Медсестра обережно обробила пошкоджену шкіру та заклеїла її невеликим пластиром. Після цього Сашкові дали знеболювальне.

Через деякий час лікар знову підійшов до нього.

— Інших небезпечних ушкоджень ми не бачимо. Але тобі потрібно берегти ніс і не допускати жодних ударів.Через кілька днів обов’язково прийди на повторний огляд до лора.

— А ніс буде нормально виглядати? — запитав Сашко.

— Скоріш за все, так. На повторному огляді ми подивимося, як спаде набряк, і вирішимо, чи потрібно додатково виправляти положення носа.

Сашко кивнув.Дорослі швидко зробили всі необхідні записи у його медичній картці і взяли наступний запис через 5 днів.Потім всі вони:Катерина Сергіївна,Анна,Олена(мама Сашка),Наталія та Влад(які приїхали з ними)взяли курточки та вийшли з лікарні.Ось тут і почався справжній допит...                                    -Слухаємо,-почала Катерина Сергіївна.                                                                                                         -Ми не будемо сваритися,ми лише хочемо допомогти вам якщо є проблема і нізащо не допустити щоб таке повторилося,-пояснила мама Наталії.                                                                                              -І я дуже злякалася і хвилююся за вас,-прошепотіла Наталія.                                                                     -Ми посварилися через іграшку,-пробурмотів перше,що спало на думку,Сашко.-Блискавка Маквін,новесенький.                                                                                                                                                  -А я президентка Франції,-хмикнула класна керівниця.                                                                       -Сашко,не прикривай мене,-раптом втрутився Влад.-Я все розповім…                                                                                                   -Ну давай,чому ти зламав ніс моєму сину??-прикрикнувши,поквапила його Олена.                                              Анна підійшла і заспокійливо поклала їй руку на плече.Жінка зробила кілька глибоких вдихів,заспокоюючись.                        -Ми чекаємо,-холодно нагадала вона.                                               -У мене просто був жахливий  настрій і ми з Сашком посварилися через дурню.Я його вдарив,а він,захищаючись,випадково залишив мені синяк,-пояснив Влад.-Визнаю,я винний,а Сашко-ні.Вибач,Сашко.                                                                                                                                         -«Просто жахливий настрій»!Як все просто!-з іронією та роздратуванням зауважила Олена.                    -Влад,будь ласка,не приховуйте нічого і не придумуйте.-попросила Анна.-Ми справді хочемо лише  допомогти  та бажаємо вам добра.-вона заспокойливо взяла його долоні у свої.                                                                                                        -Я…Я….-почав Влад.Всі  дивилися на нього,дехто очікувально,дехто питально.На очах хлопчика зʼявилися сльози.Я НЕ МОЖУ!-і він,обережно вирвавши свої руки з рук Анни, побіг щодуху,лише пʼяти замихотіли.                                                                                                                                                           -ВЛАД! СТІЙ!-Наталія рвонула за ним.                                               -ЧЕКАЙТЕ!-крикнула Катерина Сергіївна.-Анно,Олено,залишайтесь з дітьми!-кинувши їм на льоту,вчителька поспішила наздогнати втікачів.                                                                                        Але,вона точно не була спортивною.Діти бігли вдвічі швидше за неї.На додачу,як на лихо,її чорні черевики були на підборах! І якраз коли діти добігли до автобусної зупинки,Катерина перечепилася через своє взуття Та впала на коліна.Поки вона вставала,діти вже сіли з натовпом на 308-му маршрутку,яка від'їхала.                                                            -Дідько!-засмутилася вчителька.                                                                
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             -Синочку,сонечко,розкажи будь ласка що сталося,-попросила у свого сина Олена.                                -Не бійся,ми точно не кричатимемо,-підбадьориливо посміхнулася йому Анна.                                             -Влад засмутиться і образиться на  мене,-з наляканими та винними очима промовив Сашко.                -Обіцяю,ми не чіпатимемо Влада.І він не образиться.-заспокоїла його наша медсестра.                             -Нууу…Тут така ситуація,що краще справді розповісти.Ви праві,це допоможе Владу.Сподіваюсь,він зрозуміє що я не бажав йому зла і не образиться...-наважився хлопчик,і почав розповідати..                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               Катерина Сергіївна була ДУЖЕ розчарована та розгублена.І що тепер робити?Писати заяву у поліцію?А як сказати про це матерям,які чекають їх?Це просто розіб'є їм серце!Поки вчителька міркувала,приїхала ще одна маршрутка.Але куди їхати?Вона навіть не знає,куди діти вже встигли доїхати!                                                                                                                                                                 І раптом,вона згадала.Спогад пронизав її немов блискавкою.У Наталії ж є смарт годинник! Можливо,на ньому можна подивитися геолокацію,якщо ні,то зателефонувати так точно! Яке щастя! Відчувши трохи полегшення, Катерина Сергіївна поспішила до компанії, яка її чекала,щоб усе розповісти.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 -Влад!-нарешті дісталася до нього у маршрутці Наталія.-Що це все таке?Що це означає?-не розуміючи ,почала вона розпитувати.                                                                                                                                      -Я не хочу розповідати.-твердо сказав він.                                                                                                         -Слухай,ми всі хвилюємось за вас з Сашком! І я бігла ввесь цей шлях,тому що хвилююся!                     Побачивши щиру тривогу в очах дівчинки,він зрозумів,що не розповісти їй було б катуванням.                 Зробивши глибокий вдих та видих,він наважився:                                                                                             -Мабуть,таки справді краще розповісти...Може,це допоможе...АЛЕ,це наша таємниця!-Наталія кивнула,і Влад почав розповідати:-Ми з Сашком були у мене в гостях перед вечіркою.Це вперше я його запросив.І...-хлопець подивився у підлогу.По його щоках потекли два тоненькі струмочки сліз.Він заховав обличчя у долоні.Давши собі хвильку заспокоїтись,він схопився руками за волосся,прижмурився,і зітхнувши,продовжив:-Мій батько напився.Далеко не вперше.Він почав кричати,матюкатися та бити мою маму.Ми хотіли її захистити,тому він хотів вдарити і нас з Сашком.Але,ми встигли втекти.Моя мама,на щастя,теж.Ми так бігли,що я навіть забув залишити  футбольний м'яч яким ми хотіли гратися.Добре,що мама встигла хоча б схопити наші рюкзаки з геловінськими костюмами! Вона відвела нас у клас на вечірку і пішла гуляти по Києву.Потім коли ми всі чекали коли  Катерина Сергіївна та дівчата повернуться з підвалу з іграми,ми з Сашком вирішили:"Не дарма ж ми тягнули той м'яч? Треба пограти у футбол!".Ніхто не побачив як ми вийшли на шкільне подвір'я.Там Сашко сказав, що варто розповісти комусь,що коїться у мене вдома,тому що це-не нормально.А мама казала що не иожна нікому розповідати,тому що будуть ще проблеми,і обіцяла що розбиреться з татом сама.Тому я сказав тверде "ні!"Сашко наполягав й на далі,а я...Досі на емоціях від пережитого,крикнув щоб він відчепився,і щосили кинув футбольний м'яч.Він і розбив носа Сашку...Але я не хотів!Чесно!-він благально подивився на свою однокласницю.     -Я тобі вірю,-твердо сказала Наталія.                                                                                                               Хлопчик полегшено та вдячно зітхнув.                                                                                                                -Це вся історія.Ось і казочці кінець...-засмучено смикнув Влад плечима.                                                     Дівчинка була вражена.Їй було неймовірно його шкода! Скільки пережити! І це все у 6 років!                     Вона підбадьорливо обійняла Влада і пообіцяла:                                                                                             -Все буде добре.                                                                                                                                                  Він обійняв її у відповідь.                                                                                                                                    -Дякую за підтримку,Наталіє.                                                                                                                                -Слухай,не думаєш,що нам варто вже вийти з маршрутки?-раптом перервала веселощі Наталія.Діти засміялися і покинули транспорт.На щастя,поки  Влад почав розповідати,маршрутка спорожніла,і ніхто не їх не чув.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Тим часом ту саму історію почули від Сашка Олена та Анна.А потім ще детальний звіт про зникнення дітей та спосіб знайти їх за допомогою Наталіїного годинника.Наталіїна мати відразу ж зателефонувала доньці.Пішли довгі та гучні гудки:                                                                                                                         -Доню,де ви??-відразу ж знервовано запитала вона,щойно Наталія взяла слухавку.                                  -Біля дуже гарних воріт золотого кольору.                                                                                                         ЇЇ мама зраділа.Ну,це дуже потужний орієнтир,який знають всі справжні київляни!                                        -Залишайтесь на місці! Ми десь через півгодинки будемо і заберемо вас.Ні з ким не розмовляйте і не йдіть,у разі чого відразу ж  телефонуйте мені!-отримавши згоду,Анна повідомила іншим:-Вони біля Золотих Воріт.Їдемо!                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         -Моя мама їде по нас.Сказала,щоб ми не рухались і півгодинки чекали її тут,-переповіла Владу Наталія.                                                                                                                                                                  -Я був тут колись з мамою,-поділився з нею хлопчик.-Вона розповідала,що це Золоті Ворота,і колись дуже давно їх збудував князь Ярослав Мудрий.Князь-це типу як король.І це був вхід у його місто Ярославич.Потім якісь злі дядьки зробили війну,і зламали їх,тому що заздрили що Київ такий гарний.Потім їх знову полагодили,і ось такі вони зараз.Я дуже люблю історію,-пояснив він дівчинці,яка захоплено слухала.                                                                                                                                                Півгодини вони розмовляли про все і ні про що.І набагато краще пізнали один одного та стали справжніми друзями.Потім їх забрали і вони поїхали додому.Спочатку їм треба була одна маршрутка.Мама Влада зателефонувала мамі Сашка, і попросила дати йому слухавку:                              -Синочок,я розходжуся з татом і сьогодні вночі ми втікаємо.Він спить і я вже тихо зібрала речі.Ми переїджаємо до Львова і він не знатиме,-тихо сказала вона.                                                                            Хлопчик одночасно зрадів і засмутився.Нарешті вони втечуть від батька!Але,він встиг полюбити Київ,школу,Катерину Сергіївну,однокласників..Знайшов друзів:Сашка та Наталію.А у його мами тут салон манікюру! Невже вона кине свій салон??                                                                                                Влад не знав що сказати.Він просто сказав "зрозуміло." Йому потрібно було перетравити інформацію.     Мама почала розпитувати чи все гаразд,але Влад просто передав слухавку Олені.Вони вирішили перейти на переписку.Анна сиділа поруч,Олена дозволила їй читати.Після чого Анна попросила телефон у мами Сашка і  записала голосове:                                                                                                   -Кіро(нагадаю,це мама Влада), привіт,це Анна,мій чоловін,Антон,юрист.Він може допомогти.Суд можливо провести онлайн,не обов'язково перебуваючи у Києві.Ще трохи попереписуючись,Олена заявила:                                                                                                                                                                -Влад,сьогодні ти ночуєш у Сашка.Твоя мама приїде з речами поки твій тато спить,а завтра зранку ми проведемо вас до потягу у Львів.І вибач будь ласка що раніше кричала,я не знала всієї ситуації.-вона обійняла хлопчика,і він обійняв її у відповідь,повністю вибачаючи.                                                                 -Можете будь ласка пообіцяти,що Сашко телефонуватиме мені? І Наталія? І що вони приїжджатимуть до нас  у гості  у Львів?-попросив Влад у мам своїх друзів.Ті засмучено переглянулись,розуміючи,що дитині важко від переїзду.І запевнили його що звичайно,без проблем,їхня дружба не перерветься і вони ще обов'язково побачаться.Анна  та Олена обмінялися номерами,також скинули номер Анни Кірі,і  Наталія разом зі своєю мамою поїхала до себе додому,а хлопці з мамами до Сашка.Маленький Влад ще навіть не здогадувався,скільки нового у його життя принесе Львів...