Поїздка з класом

Діана з Шарлотою вирішили, що вони дуже хотіли б подивитися балетну виставу,адже ніколи її ще не бачили.Вони порозмовляли про це з батьками,та,отримавши від них дозвіл та гроші,вже були у передчутті.                                                                                                                                          — Ось би з нами ще поїхала Мішель... — замріялася Діана.                                                                        - Давай їй запропонуємо!-радісно запропонувала Шарлот.                                                                   -Але ж вона не з нашого класу!-засумнівалася дівчинка.                                                                                -То й що?-смикнула плечима її подруга.-Вона може піти окремо зі своєю мамою.                         -Давай запропонуємо,дуже сподіваюся що вони погодяться і вчителька не кричатиме -врешті погодилась Діана.                               Мама Шарлот зв'язалася з матір'ю Мішель та озвучила їй цю ідею.                                                   -Ми не проти,Лілі,-відповіла вона,-але ще потрібно подивитися ціни на квитки!                             -Чекай,Злато,зараз скину тобі сайт з квитками.-відповіла Шарлотина мати.                                -600 гривень?!-почувся вигук на іншому кінці слухавки.-А,ой,це преміум місця +автограф балерини.Тут є місця за 200,сходимо!-зраділа жінка.                                                                                    Почувши це,Діана з Шарлот,взявшись за руки, радісно запищали та танцюючи закричали "Урааа!".                                                                                                                                                                                     Почалися осінні канікули,і ось,таке довгоочікуване 30-те жовтня.Матері зібравши своїм донькам перекуси та воду,провели їх та поцілувавши на прощання,залишили.По дорозі вони зустріли Мішель з її мамою,тому до класу прийшли разом.                                                            -Катерино Сергіївно,доброго ранку!-радісно привіталася Шарлот.-А у нас гості!                            -Це наша подруга Мішель та її мама Злата.Ми сподіваємося, ви не проти,будь ласка,якщо вони підуть з нами на балет?Вони вже купили квитки. -схвильована поспішила пояснити Діана.                                                                                                                                                                                   -Звичайно ж не проти!Чим більша компанія,тим веселіше.Мистецтво мають цінувати!-посміхнулася вчителька.Після чого вона зібрала всіх по парам та зробила перекличку.Разом з Мішель дітей було 20.                                                                                                              -Ваші батьки скинулися і я замовила для нашого класу автобус.Мішель та її мама можуть поїхати з нами.-повідомила Катерина.Мішель з мамою подякували і вони всі  дружньо рушили своїм "табором"                                                                                                                                                     У автобусі їм потрапився дуже добрий водій,який пригостив дітей цукерками "Рошен".         -Дякуємо!-вдячно сказали вони хором.                                                                                                                  -Їжте,-посміхнувся він,-дітям треба цукор,а я дорослий дядько-зуби для солодкого вже не ті..                                                                                                                                                                                                  Діти засміялися,а дорослі жінки посміхнулися.                                                                                                     Діти їхали годину,вони розмовляли один з одним,сиділи у телефонах та дивилися у вікна автобусу.На весь автобус лунали крики,сміх та шум від мобілок.                                                               -Діти!Тихо!Ми в автобусі!-цитьнула на них вчителька,після чого ті,вибачившись,трохи вгамувалися.                                                                                                                                                                            Водій навіть голову у їхній бік не повернув,мабуть,знав на що підписувався.Коли дві дорослі жінки підійшли перепросити у нього,він лише знизав плечима,та, посміхнувшись,сказав:                        -Та не варто!Це ж діти...-та увімкнув у автобусі українську пісню"Хто б що не казав-забудь!"від Парфенюка.                                                                                                                                                   -Дивіться!Я бачу Майдан Незалежності!!!-крикнув Сашко,дивлячись у вікно.                                 -Де?!Покажи!Я також хочу побачити!-залунало на різні голоси,і всі підбігли до нього.                                                                          -Не бігайте по автобусу!-зітхнула Катерина Сергіївна,проте також виглянула у вікно,і їй перехопило подих.Який же Київ гарний!                                                                                                                               Щойно вони доїхали та вибігли зі сміхом з автобусу,то побачили перед собою театр.Це була велика біла будівля,з різними кам'яними вирізьбленями та візерунками,прикрашена маленькими "ковпачками" та статуями,з напівкруглим темно-сірим дахом та багатьма дверима та вікнами у вигляді арок.На цих вікнах висіли оголошення українською,про події,які очікувалися,серед них була й наша"Спляча красуня".Національна опера України всіх вразила своїм стилем неоренесансу.   Ось вони і приїхали...