Перший крок у світ можливостей

ВСТУП:Події відбуваються у Києві,але ПІСЛЯ перемоги України,тому теми війни у книзі немає.Я не хочу знецінити обставини які зараз,навпаки-вірю у нашу перемогу💙💛Також попрошу памʼятати-історія вигадана,будь яка схожість з реальними людьми випадкова.Приємного читання🫶🏻💗                                                                                               Був літній ранок серпня.Діані мало б виконатись 6 лише у грудні,проте її батьки вирішили що вже цього вересня вона піде у школу.Вони масово займалися пошуками,Діана паралельно до садочку ходила на підготовку до школи.Це тривало з вересня до червня,потім почалися канікули,садочок зачинився.Діана й досі памʼятає свій останній день у садочку.Не легко було прийняти те,що їй доведеться прощатися з цим всім..                                                               — Діано,сонце, — підійшла вихователька Василина Василівна. — Батьки говорили, що ти почнеш ходити у школу з вересня.Як ти?Готова?                                                                                                  -Не знаю,-чесно зізналася дівчинка.Вона могла довіритись виховательці,за 3 роки у садочку та стала їй як друга мама,завжди вислуховувала всі її дитячі радощі, проблеми,секрети та витирала її сльози.-Я трохи боюся,все нове..А якщо я нічого не розумітиму?Не знайду там друзів?А раптом вчителька буде зла,і діти,а школа буде не гарна,як підвал де тримали Гаррі Поттера(я ще погано читаю,мені читала перед сном цю книгу старша сестра Зоуї).Тоді я буду плакати за вами.                                                                                                -А раптом тобі сподобається? І ти полюбиш школу,дітей,а вони тебе.Ти все розумітимеш,знайдеш нових друзів, та отримаєш знання та емоції які будуть з тобою все життя.Згадай,адже Гаррі Поттеру не просто  ДУЖЕ сподобався  Гоґвортс,-він став його другим домом.Ти починаєш йти у світ,де почнеш потихеньку дорослішати..Це дуже важливий етап у твоєму житті.                                                                                                                                       -Мені допомагає те,що зі мною в один клас піде Шарлот-зізналася Діана.Шарлота її найкраща подруга,з якою вони познайомилися ще у ясельній групі,коли їм було всього лишень по 2 рочки.Відтоді вони були нерозлийвода.-Я сумуватиму за вами...-в очах дівчинки забриніли сльози.                                                                                                                                               -Я також,-обійняла її старша наставниця.-Ми всі тут.                                                                                      Діана пригорнулася до Василини Василівної.Вона буде сильна і не підведе виховательку. Витерши сльози,дівчинка пішла готуватися до тихого часу.                                          -Не спиш?-запитала її Шарлот.                                                                                                                                       -Не спиться.-відповіла Діана.-Всі думки тільки про школу..                                                                                        -А я голодна,-поскаржилась їй подруга,-тому я не можу заснути..А ще я забула Тедді вдома!                                                                                                                                                                                         -Дівчат,-почули вони раптом збоку тихій шепіт.-Я розмовляла з батьками,вони сказали що мені ще рано в школу.Невже ми більше ніколи не побачимося?Я так не хочу!Я буду плакати без вас!І я також забула свою іграшку,-єдиноріжку Лірію..                                                         Це була Мішель,подруга Діани та Шарлоти.Вона була молодша за них на рік,їй було 4,весною виконувалося 5.Коли рік тому Мішель привели у їхню старшу групу яка складається з дітей від 3-ох до 5-ти років,їхнє тріо завжди було разом.                                                                -Ми будемо приходити до тебе після школи у гості.-пообіцяла Шарлота.-А ти можеш приходити до нас!З Лірією!Можливо,ми будемо дуже втомлені після школи,і приходитимемо всі спати на тиху годину,але це буде наш секрет від класу-їм всім на жаль не вистачить місця..                                                                                                                                                             -Я не думаю,що так можна..-засумнівалася Діана.-А раптом нам не вистачатиме часу і ми будемо дуже зайняті?Або взагалі житимемо у школі як Гаррі Поттер!                                                    Мішель розридалася на цих словах.                                                                                                                               -Але ми звичайно спробуємо план Шарлот!-пошкодувавши про свої слова,Діана швидко спробувала заспокоїти подругу.                                                                                                                       -До того ж,Гаррі Поттер втікав зі школи у плащі неведимці.-розумно зауважила Шарлот.                                                                                                                                                                                         -У нас немає плаща неведимки.-не менш розумно,вбитим голосом зауважила Мішель.               -Ти зможеш перейти у ту саму школу,що й ми,щойно тобі також буде 6,-Діана зробила останню спробу розрядити обстановку,-ще тільки 2 рочки,2 це не 16,моїй сестрі Зоуї наприклад вже цілих 16.-додала вона, показуючи спочатку 2 пальці,а потім намагаючись показати 16.                                                                                                                                                                           -Твоя правда.-погодилася Мішель,нарешті остаточно заспокоївшись і заявивши:-Але якщо ви не приходитимите,обіцяю-я піду вас шукати!                                                                                               Дівчатка перейшли на ліжко Мішель(адже їхні ліжка  були поруч)і обійнялися.                                                -Можна не пускати свої дівчачі нюні під час тихої години?Ви всіх будете!-пробурчав з сусіднього ліжка Данило.                                                                                                                                                   -Ти не розумієш,тому що ти хлопчик,а мама каже що вони не розуміють наших,дівчачих,гурмунів(чи мама казала гормонів?)та емоцій-заявила Шарлота.                         -Брехня!Не всі.-запротестував він у відповідь.-І що таке гурмуни?                                                                                                -Без поняття!-весело випалила вона у відповідь.Всі троє дівчат засміялися,а Данило вилупився на них,наче побачив привида.                                                                                                                  -Мені ніколи не зрозуміти дівчат..-визнав він.                                                                                                      -Вже полуденок,встаємо.-перервала їхній сміх Діана.                                                                                     І,попивши какао з солодкою запіканкою з кисломолочного сиру политою медом,дівчата провели залишок дня безтурботно граючись та дуркуючи.