Розділ 1

– Вставай! Скільки можна валятися в ліжку! – Олівія кричала просто мені у вухо.

– Чого тобі? Дай поспати, – сонним голосом пробурмотіла я.

– Я не збираюся через тебе запізнюватися на уроки! – сестра скинула ковдру на підлогу, від чого у мене пройшовся мороз по шкірі.

– Ще навіть будильник не задзвонив! – я поглянула на телефон. – Шоста ранку! Ти знущаєшся? Які можуть бути уроки о шостій?

– У мене перенесли перший урок на сьому! Так що вставай негайно! Чекаю тебе внизу. – Ліві грюкнула дверима. Було чути тільки її приглушені кроки.

Хоч і неохоче, але я таки змусила себе піднятися з ліжка. У свідомості ще кружляли недавні сни. Я злегка позіхнула та пішла до ванної кімнати.

І чого це їй забагнулося так рано встати? Зазвичай її і трьома будильниками не розбудиг. Я вмила обличчя. Холодна вода потрохи розвіювала сон. Нарешті я згадала те, що змусило мене посміхнутися. У мене ж сьогодні день народження. Так, мені виповнилося шістнадцять. Ось чому Ліві так рано розбудила мене. Вона напевно готує якийсь сюрприз. Від цих думок я прокинулася остаточно. В честь такого свята вирішила вдягнути свою улюблену синю сукню з блискітками та перламутрові туфлі. Волосся залишила розпущеним. Губи намалювала ніжно-рожевою помадою та нанесла блакитні тіні. Сьогодні я хотіла виглядати просто неперевершено.

Я швидко спустилася сходами вниз. Олівія сиділа за столом та допивала свій улюблений зелений чай. Сказати по правді, іншого чаю вона й ніколи не пила, бо дотримувалася жорстких дієт. Іноді я дивуюся її неймовірній витримці. Хоча, це мало й позитивні результати. Олівія була першою красунею в школі. Мала світле волосся та блакитні очі. Я ж була брюнеткою з темно-зеленими очима і завжди мріяла мати її зовнішність.

– Чого ти стала як вкопана? – Ліві посварилася на мене пальцем. – Сніданок охолоне!

Я мовчки сіла за стіл.

– Чого ти так вирядилася? У нас що сьогодні якесь свято? – запитала вона по хвилі.

Невже вона не пам‘ятає? Чесно кажучи, у мене з сестрою завжди були непрості стосунки. Ми часто сперечалися через різні дрібниці.

– А ти що не пам‘ятаєш? – сумно запитала я.

– Та ні, – байдуже мовила вона. – Не пригадую, щоб сьогодні було щось особливе.

– А де мама з татом? 

– Вже поїхали на роботу.

По моїй щоці скотилася гаряча сльозинка. Ну як завжди – про мене ніхто не пам‘ятає. І чому я дивуюся? Завжди відчувала себе зайвою у цій сім’ї. 

Я швидко доїла сніданок, і навіть не зачекавши Олівію, попрямувала на вихід. Не встигла я вийти з будинку, як мені на голову посипалися різнокольорові блискітки. Біля порога стояли мама з татом, тримаючи в руках барвисті кульки та букет квітів.

– Зоряночко, ми вітаємо тебе з цим прекрасним днем, – мама міцно обійняла мене.

– Нехай у твоєму житті будуть лише яскраві моменти та приємні спогади, – промовив тато, поцілувавши мене.

– І я приєднуюсь до привітань, – сестра підійшла ближче і шепнула мені на вухо: – Вибач за ранок. Ми все це спланували, щоб зробити тобі сюрприз.

– Дякую! Це найкращий день народження у моєму житті, – я просто світилася від щастя. Хотілося плакати від радості та стрибати до неба. Якби ж я тоді знала, що цей день виявиться найгіршим у моєму житті, то воліла б, щоб його не було ніколи.

Досить швидко дійшла до школи. Ліві мала ще деякі справи, тому затрималася вдома. Це було трохи дивно, бо ж вона казала, що в неї перенесли перший урок. Та я вирішила позбавити себе від надокучливих думок хоча б у такий день. Нарешті дійшла до школи. Біля гардеробу я стикнулася зі своєю найкращою подругою Ніколою. До речі, що вона робить так рано в школі?

– Зоряно, привіт. Вітаю тебе з днем народження. Бажаю тобі завжди залишатися такою доброю та щирою, якою ти є, – Нікола простягнула мені коробку цукерок.

– Дякую, квіточко, – я була невимовно щаслива.

– А ти чому так рано прийшла до школи? Уроки починаються аж через годину.

– Уявляєш, мені сестра не дала поспати. Але це того варте. Вранці батьки зробили мені сюрприз.

– Клас. Рада за тебе.

– А ти чому так рано в школі?

– У мого брата репетиція до шкільного спектаклю. Доводиться його так рано тягнути до школи.

– Слухай, якщо ти вже відвела брата до школи, а до початку уроків ще є час, то може прогуляємось?

– Чудова ідея, – Ніка, навіть не роздумуючи, потягнула мене за руку надвір.

Ми вийшли на шкільне подвір’я. Осінній вітер дихнув просто в обличчя. Було якось радісно і сумно водночас. Я хотіла щось зробити, але сама не знала що... Душа хотіла літати, а серце віщувало щось недобре.

Від цих думок мене перервав зойк Ніколи.

Я оглянулася:

Наша однокласниця Віолетта спала просто на лавці.

Збоку це виглядало дуже смішно. Та вже за хвилю я опанувала себе і спробувала її розбудити. Дійсно, може людині стало погано, а ми так безглуздо сміємося.

Віолетта розплющила очі, перелякано глянула на нас і одразу ж схопилася з місця.

– Віоло, не бійся. Це ми! Чуєш?-я поклала руку їй на плече.

– Зоряна! Нікола! Що ви тут робите?

– Це краще ти нам скажи, що ти тут робиш? – Ніка підійшла ближче.

– Я... Я не пам’ятаю... Я вчора присіла на лавці і напевно заснула.

– Заснула? Віолетто, ти при своєму розумі? Нормальні люди сплять вдома. А якби з тобою вночі щось сталося? – мене не на жарт розізлила її поведінка.

– Цього б не було, якби не твоя сестра! – вигукнула вона.

– Моя сестра? – я здивовано подивилася на неї.

– Саме так. Це вона відбила у мене хлопця... мого Артема.

– Для чого це їй? – я не могла зрозуміти бреше вона чи ні. Ліві зустрічається з Олегом. І вона б нізащо його не зрадила.

– Краще в неї спитай. Вона зруйнувала моє життя, і я їй цього ніколи не пробачу. Це через неї я плакала тут усю ніч.

Я не могла в це повірити. Віолетта була першою брехункою в класі. Повірити їй-означало дати розтоптати себе під її ногами. Однак дівчина виглядала справді засмученою. Щось тут було явно не так. Ми не стали її допитуватися далі, а просто повернулися до школи. Я хотіла поговорити з Олівією, перш ніж когось звинувачувати.