Розділ 7. З ТЮРЕМНИКІВ В УВ’ЯЗНЕНІ

Капітан Канаріс стояв на командирському містку свого корабля і вже ось-ось готувався до ввімкнення генераторів, що відкривали вхід в гіперпростір, як остання інформація змусила його збліднути й голосно вилаятися. Мадам Віталіна, що примостилася неподалік здивовано звела брови й стривожено поспиталася:

– Щось трапилося? Маємо якісь нові неприємності та проблеми?

– Маємо, і то ще які? – буркнув Константінос вочевидь все ще зайнятий вивченням даних, що надходили в його чип напряму з головного комп’ютера шлюпа.

– Кажіть, що сталося? – напружилася князівська опричниця.

– Кілька секунд тому бортові сенсори виявили невідомий зореліт, що виринув з гіперпростору й швидко наближається до нас. Судячи з сигнатури головних двигунів й інерційних компенсаторів це бойовий корабель республіканських військово-космічних сил. Дідько, знати б хто це й чого він тут так несподівано об’явився?

– По наші душі прилетів, – коротко відповіла жінка здогадуючись що почали збуватися її найгірші припущення.

Наче в підтвердження цих слів антени системи зв’язку «Пенелопи» отримали файл-повідомлення з невпізнаного зорельоту. У віртуальному полі зору мадам Віталіни появився невисокий підстаркуватий чоловічок з обличчям кольору стиглого лимона й вузькими, розкосими очима. Дивлячись прямо у зіницю знімальної камери незнайомець, у формі офіцера республікансько флоту, чітко й коротко озвучив свої нехитрі вимоги.

– Вантажному шлюпу «Пенелопа» припинити набирати швидкість, відімкнути генератори гіперпростору, не змінювати вектору руху, готуватися до абордажу й прийому десантної команди. За невиконання хоч одного з перекислених пунктів мого наказу стріляю без попереджень.

Мадам Віталіна подумки приречено застогнала бачачи як стрімко руйнуються всі її плани. Капітан Канаріс навпаки чомусь весело посміхнувся і увімкнувши прямий зв'язок з невідомим зорельотом бадьоро заговорив:

– Чан, дружище, не чекав тебе тут побачити. Як ся маєш, що новенького на службі і якими галактичними вітрами тебе занесло в цей сектор космосу?

Поки радіохвилі несли повідомлення на корабель республіканського флоту, а потім поверталися назад з відповіддю командир «Пенелопи» виконав всі поставлені йому вимоги. Однак виглядав тепер доволі спокійним, навіть розслабленим й зацікавленим. Наступний, отриманий файл, багато чого поясним князівській опричниці.

– Константінос, пес астероїдний, ти що тут поробляєш? Якого біса мене зірвали зі звичного патрулювання і терміново відправили в цю діру? Знову щось тут накапостив? Готуйся до скорої зустрічі старий халамиднику, й не думай мені викаблучуватися та втікати. Незабаром, на своїй «Блискавці», буду в тебе в гостях.

– Та я й не збирався нічого такого робити, і з усією гостинністю нетерпляче очікую на зустріч з давнім і добрим приятелем.

Коли зв'язок було закінчено мадам Віталіна з легким підозрінням поцікавилася у капітана Канаріса:

– Ви знайомі? Давно?

– Так, – безтурботно всміхнувся Константінос. – Ще з тої славної пори коли служили в одній ескадрі під керівництвом адмірала Олекси Довбуша. Незабутні були часи скажу вам. Я тоді був старпомом на «Пенелопі», а Чан тільки но прийшов служити на «Блискавку». Наші корвети завше були негласними суперниками, а їхні командири по можливості намагалися втерти одне одному носа на всіляких флотських змаганнях. Хоча їхній зореліт був новіший та досконаліший за своєю конструкцією, однак ми ніколи не давали наплювати собі в кашу. Якось я навіть зійшлися в боксерському двобої з Чаном щоб захистити честь нашого корабля.

– То ви добрі приятелі чи запеклі суперники? – поспиталася жінка прекрасно знаючи несхитні традиції військових астронавтів і їхню звичку понад усе підтримувати імідж свого корабля, ескадри та флоту загалом.

– І те й інше, – радісно вишкірився капітан Канаріс. – Але Чан порядна людина і офіцер з честю. Вже що б не сталося, а розбиратися у всіх наших вчинках він буде справедливо, без будь-якого упередження і стороннього тиску.

– Ніби це нам тепер особливо допоможе, – іронічно зауважила мадам Віталіна.

– Хто зна, – прагматично відповів. – Для нас головне, що відразу не відкрив вогонь, спершу ідентифікував нас і навіть абордаж дає нам шанс все пояснити. Хоча допомога зі сторони ваших впливових господарів нам би зараз точно не завадила.

– Буде нагода, вони неодмінно втрутяться, – сердито фиркнула князівська опричниця залишаючи командирський місток. У неї залишилося зовсім небагато часу щоб зробити ще одну невідкладну справу.

За чотири години патрульний корвет військово-космічних сил республіки «Блискавка» взяв на абордаж шлюп «Пенелопа». Нічого надзвичайно геройського в цьому дійстві не було. Просто два зорельоти максимально зблизилися один з одним, зрівняли свої швидкості та вектори польоту й здійснили стикування. Всім цим займалися бортові комп’ютери, а людям і андроїдам командира Чана залишалося лише перейти зі свого корабля на шлюп капітана Канаріса і взяти під свій контроль всі його головні і важливі пункти управління. Все відбулося швидко і практично без ексцесів, за одним виключенням. Коли десантники відкрили трюм де був ув’язнений барон Блакитної Лагуни, той напав на них з невеликим віброножем. Андроїди діяли згідно закладеної у них програми, один влучний постріл з імпульсного пістолета і ватажок наркоторговців впав мертвим. Звідки у чоловіка взялася зброя і чому її не виявили раніше вияснити так і не вдалося.