Розділ 6. КІНЕЦЬ ІМПЕРІЇ БАРОНА БЛАКИТНОЇ ЛАГУНИ

Коли барон знову опинився зачиненим в трюмі між мадам Віталіною і її підлеглим, капітаном Канарисом, виникла серйозна суперечка. Вони вдвох усамітнилися на командирському містку шлюпа й першим, що зробив командир «Пенелопи» то задав своїй начальниці пряме запитання:

– Ви збираєтеся дотримати слова, яке дали цьому негіднику?

– Маєш на увазі мою обіцянку зберегти йому життя? – уточнила князівська опричниця. – Так. Я не настільки кровожерлива та мстива щоб жадати смерті людині, яка не становить для мене абсолютно ніякої небезпеки. Тим паче координати ферм де вирощують «Зоряний буревій» надзвичайно важливі.

– Я вам і без цього паразита приблизно можу назвати місцезнаходження одного з таких островів.

– Приблизно це не значить точно, а у нас немає часу займатися тривалими пошуками. Мусимо діяти швидко та рішуче, поки є на це нагода.

– Але ж він вбивця і наркоторговець, що знищив своїм дурманом не одне життя. От відпустите його й де гарантія, що він не повернеться сюди й не почне все спочатку.

– Наївний капітан Канаріс – сумно всміхнулася жінка – Невже ти думаєш, що виготовленням та збутом «Зоряного буревію» не займуться інші охочі, окрім нього? Ті ж таки компаньйони барона, контрабандисти, зореліт яких ти знищив, а ще є місцева корумпована влада. Шила в мішку не приховаєш і все це лише питання скорого часу, коли вони відтворять весь цикл вирощування клятих морських організмів. Нам важливо виграти хоч кілька місяців, може рік-два, щоб планету встигли взяти під суворий контроль правоохоронні органи республіки. Можливо їм вдасться пригальмовувати розповсюдження цього небезпечного трунку. Найголовніше зараз знищити ферми і поспішити на доповідь в столицю.

– Я все рівно не згідний з вами, – рішуче заперечив Константінос. – Всю цю погань треба потопити в океані, або викинути у відкритий космос без скафандрів, щоб і сліду їхнього не залишилося.

– На щастя командую всією операцією я, а не ти, – різко обірвала чоловіка опричниця. – А тому зробимо по моєму. Маєш на кораблі достатньо боєзапасу, щоб ще трохи постріляти?

– Так, – сердито крякнув Канаріс. – Тільки хто мені потім оплатить непередбачені витрати?

– Не переймайся цим, – заспокоїла його жінка. – Не сумнівайся, що навіть премію отримаєш за сміливість та відчайдушність. А поки що готуй «Пенелопу» до першої атаки. За шість годин «Чорна перлина» підійде до найближчого острова. Пересадимо персонал ферми на яхту, а саму ферму рознесемо на друзки. До речі, знайшла тобі одну помічницю для цього завдання.

– Це ж кого? – спантеличено запитав Константінос. – Невже одне з тих жінок, що я захопив в полон?

– Так, Роксолану Барчук. Я передивилася файли запису того як вона вела себе на плавучій базі, а потім в поселені контрабандистів. Претензій до неї немає. Переконана, їй можна довіряти.

– А що робити з її приятелькою?

– Тут не все так просто. Я зраз ще з нею порозмовляю, а ти займись належним екіпірування Барчук. Нехай виконує свій контракт, який уклала з «Чугайстром». Ще один солдат нам тут точно зайвим не буде.

Набурмосений капітан Канаріс пішов виконувати розпорядження мадам Віталіни, а в той час жінка навідалася в свою колишню каюту. Колишні полонянки відразу з неабиякою цікавістю та легким занепокоєнням глянули на князівську опричницю, яка приємно посміхнувшись спокійно промовила:

– Барчук, ви як службовець «Чугайстра» тепер переходите в повне підпорядкування капітана Канаріса. Всі його накази та розпорядження виконуйте беззаперечно. Ідіть, він на вас вже очікує в кают-компанії.

Коли Роксолана без зайвих запитань мовчки вийшла в коридор мадам Віталіна тихо звернулася до наїжаченої чорнявки:

– А з вами Барбаро, у мене буде серйозна розмова.

– Про що? – насторожено запитала жінка.

– Мені не зовсім зрозуміла ваша роль в тому що трапилося. Хотілось би задати вам декілька запитань і отримати на них чесні відповіді. Від вашої відвертості та щирості буде залежати ваше найближче майбутнє.

– Що ви хочете від мене дізнатися? – запитала зблідла Барбара?

– Ви давно планували втечу з Синевиру?

– Ні. Розмірковувати про це розмірковувала, а от конкретно про все задумалася тільки з появою в поселенні Барчук і вашим прильотом сюди.

– Чому? Що вас спонукало до такого важливого і небезпечного рішення.

– Наш керівник служби безпеки Філіп. Він чомусь вважав, що непередбачувані неприємності з захопленням наркотику на «Королівській славі» є моя провина. Хоча я ніяким чином не причетна до підкупу співробітників «Чугайстра», бо вже доволі тривалий час взагалі не покидала планети. Та й Роксі залишили живою тільки через наполягання керівника поселення гер Брауна. Ми обоє були за волосок від смерті, і це з однієї сторони змушувало мене діяти, а з іншої – шукати союзника для втечі. Активне сканування «Пенелопи» тільки прискорило все це.

– Як ви дальше планували діяти? Все таки зрадити Гільдію Вільних Торгівців небезпечний вчинок. Вони такого не пробачають і помста була б незворотною. Чи ви розраховували на якийсь бонус. Дозволю собі одну невеличку здогадку-припущення. Ваш планетоліт був по горло завантажений «Зоряним буревієм» і ви завдяки ньому розраховували купити собі милість у ватажків контрабандистів. Я не помиляюся?