Розділ 4. МАДАМ ВІТАЛІНА ПОЧИНАЄ ДІЯТИ

Повернувшись на орбіту Синевиру капітан Канаріс зі здивуванням переконався, що всілякі несподіванки на цей день у нього не припинилися. Першою з них було зникнення льодового поселення. На цей раз ніякого камуфляжного поля не було задіяно. Потаємне селище просто стерли з поверхні криги. Підключившись до розвідувальних зондів, що безперервно сканували поверхню планети, чоловік зміг переглянути те, що трапилося в його відсутності. Незабаром, після зникнення маскування з’явилися два десантні аерольоти й розпочався справжній бій. Захисники виявилися слабшими від нападників, тому після годинної запеклої битви від житлових блоків та ангарів залишилися одні догораючі головешки. Агресори не пожаліли нікого з живих, забравши з собою тільки кілька невеликих контейнерів. Напевне блоки пам’яті місцевого комп’ютера.

Другою несподіванкою, на цей раз вже приємною, було те що нарешті вийшла на зв'язок його безпосередня начальниця. Мадам Віталіна з’єдналася з якоїсь морської посудини, що знаходилася посеред океану й стрімко неслася в сторону знищеного поселення. Зраділий цій події командир «Пенелопи» коротко описав події останніх годин не приховуючи нічого зі своїх вчинків. Від почутого жінка, у віртуальному баченні чоловіка, іронічно хмикнула, однак шпетити і нарікати не стала.

– А вам, пане Константінос пальця в рот не клади, – промовила вона й філософське додала. – Поняття не маю як ваше самоуправство згодом оцінять владні структури, та однієї проблеми ви нас точно позбавили. Невідомий зореліт знищено, і він тепер не буде плутатися у нас під ногами. Судячи з його агресивності там вочевидь було що приховувати, одна атака протикорабельними ракетами чого варта.

– То що мені робити з двома полонянками? – поцікавився Канаріс.

– Поки що нехай сидять під замком. Потім розберемося що й до чого. Жаль звісно, що вам не вдалося зберегти їхній планетоліт, але втраченого не повернеш. Припускаю, що та жінка, яка була в комбінезоні «Чугайстра» одна з тих зниклих, що охороняли плавучу базу «Королівська слава». Якщо це так, то у мене буде до неї чимало запитань. Надсилаю вам файл з особистими справами всієї групи, але ви не вручайтеся в це діло.

– А що мені накажете тоді робити? – спантеличено запитав Константінос.

– Витягни мене з цієї слизької планети. Тільки не відразу. Незабаром сюди повернеться той десант, що знищив льодове поселення. З їхнім ватажком мені б дуже хотілося відверто побесідувати. Сама я з цими бойовиками не справлюся, потрібна буде твоя вогнева підтримка. Зможеш все організувати?

– Звісно, – радісного вишкірився капітан Канаріс. – Моя «Пенелопа» завиграшки справиться з якимсь двома аерольотами. Один залп плазмових гармат і їм повний капець.

– Не потрібно «повний капець, – заперечила мадам Віталіна. – Треба тільки налякати їх і тримати весь час під прицілом. Ну й звісно не забудь про орбітальну шлюпку.

– Буде зроблено, – запевнив жінку чоловік й зиркнувши на показання корабельних сенсорів додав. – До речі, вони вже не далеко від вас. Думаю десь за двадцять-тридцять хвилин будете мати гості.

– Ясно, – коротко відповіла мадам Віталіна. – Будь постійно на зв’язку і очікуй на мої подальші накази.

Жінка замовкла, однак канал зв’язку залишила відкритим. Командир шлюпа почав готуватися до майбутнього бою. В першу чергу він перевів свій корабель на орбіту, яка дозволяла тримати під постійним прицілом яхту внизу. Ще раз перевірив плазмові гармати і вивів з ангару орбітальну шлюпку. Тепер крихітному суденцеві було потрібно лічені хвилини, щоб опинитися біля мадам Віталіни. Переконавшись, що у нього все готове та під контролем, чоловік взявся переглядати файл з особистими справами зниклої команди «Чугайстра». Одна з бійців охоронної компанії на ім’я Роксолана Барчук зараз знаходилася в полоні на його «Пенелопі»…

…Переговоривши з капітаном Канарисом мадам Віталіна й собі взялася за підготовку до майбутньої операції. На жаль перегляд бортового журналу показали їй що на яхті не залишилося абсолютно ніякої зброї. Збираючись атакувати льодяне поселення барон Блакитної Лагуни та його посіпаки вигребли дочиста все що знаходилося в корабельному арсеналі. Залишилося лише кілька паралізаторів, але назвати їх зброєю язик не повертався. Найраціональнішим для жінки, в такій ситуації, було б викликати шлюпку з орбіти й якнайшвидше забратися на «Пенелопу», та спокуса захопити й допитати таємничого наркоторгівця виявилася занадто сильною і князівська опричниця довірившись своєму партнерові пішла на чималий ризик. Коли на обрії з’явилися два аерольоти все було готове до їхньої зустрічі. Мадам Віталіна вийшла на верхній місток і привітно помахала рукою прибулим гостям. Спантеличений вираз на обличчях барона та його бо бойовиків неабияк втішили жінку.

– Що тут до біса діється? – сердито заревів чоловік. – Чому ви вільно розгулюєте яхтою, а не сидите в своїй каюті, як я наказав?

– Тому що мені там нудно стало, – мило посміхнулася князівська опричниця. – Тому я вирішила прогулятися цим прекрасним судном, а заодно й захопила керуванням над ним.

– Що ти там теліпаєш, суко? – брудно вилаявся барон, а його харцизяки взяли жінку на приціл своїх імпульсних гвинтівок.

– Не раджу стріляти в мене, – попередила мадам Віталіна. – Наслідки можуть бути вельми неприємними для вас.

По її наказу капітан Канаріс зробив свій перший постріл. Розпечений згусток плазми миттєво перетворив на пару кілька кубічних кілометрів морської води по курсу яхти. «Чорна перлина» різко хитнулася, та жінка до цього була готова, а от кілька бойовиків не втрималися на ногах і покотилися по палубі.