Розділ 2. АВАНТЮРА КАПІТАНА КАНАРІСА

Тривожна бездіяльність для командира «Пенелопи» тривала порівняно недовго. Зручно вмостившись в своєму капітанському кріслі чолов’яга ще кілька разів спробував було зв’язатися з мадам Віталіною, та всі його намагання були марними. Жінка не відповідала на його настирливі виклики і Константіносу не залишалося нічого іншого як продовжувати вести спостереження за наближенням невідомого корабля й терпляче чекати що ж воно буде дальше.

Вже незабаром події почали розгортатися з карколомною швидкістю. Спершу на поверхні планети сталося щось незрозуміле. Несподівано один зі сканерів показав появу на полярній шапці невеликого поселення. Ще якусь мить назад там була незаймано-чиста крига, а тепер можна було без труднощів побачити кілька житлових боксів і великих ангарів. Вочевидь раніше це льодове селище приховували від стороннього ока маскувальні генератори, що тепер яскраво палахкотіли на білому снігові.

Не встиг капітан Канаріс осмислити це відкриття, як з поселення стартував невеликий планетоліт. Здійнявшись на орбіту планети він прудко розвернувся і взяв курс на пояс астероїдів. Це вже було дуже й дуже цікаво. Швидкі розрахунки показали, що за десять-дванадцять годин цей крихітний катер зустрінеться з невідомим кораблем, що продовжував по інерції наближатися до Синевиру. Мабуть він не просто так поспішав, а мав якусь важливу та термінову місію.

Повагавшись кілька хвилин і вкотре переконавшись, що мадам Віталіна так і не відгукується на його виклики, командир «Пенелопи» вирішив діяти на свій страх та ризик. Він запустив двигуни на своєму кораблі й почав на відстані спостерігати за маленьким апаратом. Зробити це було не складно, його шлюп зберіг сенсори військового зразка й міг тримати під надійним контролем великий сектор навколишнього космосу, залишаючись при цьому недосяжним для сканерів цивільних суден. Побоювання викликав лиш неупізнаний зореліт, та капітан Канаріс сподівався, що п’ятисекундний імпульс його двигунів буде непомічений загадковим незнайомцем.

Зрештою так воно й трапилося. Малий планетоліт хутко нісся до астероїдного поля, а невідомий пришелець продовжував свій неспішний політ до Синевиру. Коли відстань між ними скоротилася до чверть мільйона кілометрів, кораблі розпочали кодовані перемовини. «Пенелопі» вдалося перехопити ці сигнали, однак бортовому комп’ютерові не вдалося їх розшифрувати. Це неприємно вразило Константіноса і спонукало до більш рішучіших дій. Він вирішив зіграти ва-банк, тож давши повний хід і собі вийшов на зв'язок.

– Говорить Константінос Канаріс, командир вантажного шлюпа «Пенелопа». Переконливо рекомендую неідентифікованим корабля припинити маневрування і готуватися до прийому на борт доглядової команди.

Це було абсолютним блефом, адже він не мав ні юридичних прав ні тим паче доглядової команди на своєму борту. Однак як це не дивно, та погроза спрацювала. Невідомий корабель миттєво почав змінювати вектор руху і стрімко збільшувати швидкість, та капітан Канаріс не надто переймався цим, адже його «Пенелопа» раніше входила в склад республіканського флоту. Потужності її двигунів і інерційних компенсаторів вистачало щоб без особливих напружень впевнено наздоганяти втікача.

За сорок п’ять хвилин погоні Константінос зумів скоротити дистанцію до сотні тисяч кілометрів. Ось тоді командир неупізнаного зорельота вдався до відчайдушного кроку. Він зробив залп трьома протикорабельними ракетами по «Пенелопі». Блискавично спрацювали охоронні системи шлюпа увімкнувши захисне енергетичне поле й відкривши шалений артилерійський вогонь по ракетам, що стрімко наближалися. За вісімдесят чотири секунди з загрозою було покінчено і тоді капітан Канаріс зробив свій крок у відповідь. Він запустив лише одну ракету, та це був знаменитий флотський «Стилет», який не залишив противнику і найменшого шансу на порятунок. Спалах термоядерного вибуху розніс агресивного чужинця на міріади атомів.

Тільки тепер, перевівши подих від азарту погоні і скоротечного бою, Константінос згадав про маленький планетоліт. Далеко втекти він не міг тай небезпеки для шлюпа не складав, тож командир «Пенелопи» знову вийшов на зв'язок і повторив свою погрозу. На його задоволення, екіпаж цього катера виявився значно розумнішим ніж його войовничі приятелі. Планетоліт вимкнув двигуни і передав коротке «Ми здаємося».

До зустрічі з ним була добра година і в Канаріса з’явився час добряче задуматися над тим, що ж він щойно наробив. Звісно всі його дії були величезною авантюрою і за таке самоуправство його вже точно по головці не погладять. Та чи був у нього інший вихід? На планеті зараз творилося чортзна-що, його хазяйка безслідно зникла, а тут з’явилися оці два кораблі з доволі підозрілими намірами. Звісно він мусів розібратися що й до чого, а тому почав своє переслідування. Не його провина в тому, що втікач першим відкрив по ньому вогонь, а він був змушений лише захищатися. Корабельний журнал підтвердить все, хоча виправданням це було слабеньким. Та біс з ним, потом якось викрутиться, головне тепер підготуватися до захоплення цього клятого катера.

Через годину Константінос був готовий до абордажної операції. Він вправно підвів «Пенелопу» до планетольота не знімаючи його з прицілу бортових гармат. Коли кораблі зістикувалися чоловік вже був біля вхідного люка, одягнутий в бойовий скафандр, з плазмовою гвинтівкою напоготові. Позаду нього в таких самих скафандрах войовниче завмерли два звичайних ремонтних роботи з імпульсними пістолетами в механічних клешнях. Толку від них, під час реальної сутички, було б небагато, та для моральної підтримки та залякування вони цілком годилися. Варто було б прикупити кілька списаних флотом бойових андроїдів, та хто ж міг передбачити що виникнуть такі неймовірні тарапати.