Розділ 5. ВТЕЧА З СИНЕВИРУ

Попрощавшись з подругою Роксолана навідалася в харчовий блок поселення. Жінка цього дня ще рісочки в роті не мала, то ж з великим задоволенням посмакувала тими нехитрими наїдками, що зготував кібернетичний повар. Відвідувачів, у столовій, в цю годину не було, тож колишній десантниці не вдалося перемовитися ні з ким навіть словом. Та це мабуть було й на краще, бо ніхто не заважав обмірковувати останню отриману інформацію.

Судячи з того, що Барчук сьогодні дізналася, становище її в поселені виглядало препаскудно. Навіть якщо ніхто й не викриє непроханого візиту жінки до забороненого ангару, майбутнє у неї було далеке від веселкового. Здоровий глузд підказував колишній десантниці, що рано чи пізно, а скоріш за все – рано, таємниче крижане поселення буде викрито і за нього візьмуться всерйоз. Поцуплені наркотики, це не іграшки, за них будуть мститися жорстоко і безжально. А встрявати у збройні розбірки між контрабандистами та наркоторгівцями, та воювати на чиїсь стороні їй зовсім не хотілося. На це вона своєї згоди не давала і за це їй не платили.

Пропозиція Барбари дременути з планети видавалася доволі розумною, от тільки чи може вона сповна довіряти жінці котру знає такий малий термін. А що як все це провокація і її підштовхують до необдуманих, фатальних кроків. Зрештою, навіть якщо новоспечена подруга й абсолютно чесна з нею, то як обманути зореліт на орбіті, вирватися в космос, а потім ще й подолати величезну відстань між світами. На такій крихітній шкарлупі, що знаходилася в ангарі це було справжнім безумством, адже планетоліт скоріш за все не оснащений генераторами для входу в гіперпростір.

Заморивши черв’ячка в столовій Роксолана попрямувала до свого спального блоку. Тут на неї очікувала вельми неприємна несподіванка. Жінка тільки-но відчинила вхідні двері як відразу зрозуміла, що діється щось дуже не хороше. В її кімнаті стояв страшенний гармидер, а на краєчку ліжка сидів і хижо шкірив зуби Філіп.

– Ще раз доброго дня, пані Барчук! – голос чоловіка звучав загрозливо й глузливо водночас.

– І тобі доброго здоров’ячка, Філіпе! – й собі привіталася Роксолана відчуваючи як у неї все похолоділо всередині. – Бачу так скучив за мною, що сам навідався в гості. Тільки нащо було робити такий безлад?

– Вибач, вимушена необхідність. Треба ж було задовільнити свою цікавість та провести ретельний обшук в нової коханки.

– Знайшов щось інтересне для себе? – іронічно поцікавилася жінка.

– На жаль ні, – скрушно зітхнув чоловік. – А це значить, що моя допитливість розгорілася зі все більшою силою. Щоб її хоч трохи вгамувати нам доведеться чимало порозмовляти. Тільки звісно не тут. Для цього в мене підготовлене інше місце, більш зручніше та затишніше. Візьміть її.

Останні слова були сказані двом андроїдам, що нечутно появилися в блоці. Роботи слухняно виконали наказ начальника служби безпеки й міцно схопивши жінку попід руки швидко витягнули її надвір. Нащо було це насильство Барчук не розуміла. Вона не збиралася пручатися і кудись втікати, бо чудово розуміла що в цьому немає ніякого сенсу. Заховатися серед льодяної пустелі було неможливо, а сама втеча означала б неминучу і швидку смерть. Вочевидь чоловік таким чином не лише хотів принизити її перед іншими поселенцями, але й наочно демонстрував свою силу та всевладність. Що ж, ця ганебна поведінка Філіпа лиш підтверджувала слова Барбари, сказані нещодавно.

Полонянку провели не в адміністративний блок, як можна було сподіватися, а в ангар куди Роксолана вже навідувалася кілька годин тому. Жінці скували кайданками руки та ноги й посадили на низький незручний стілець. Колишня десантниця швидким поглядом окинула все навколо й відзначила, що пакетів з наркотиками тут більше не було видно. Напевне їх вже встигли завантажити на орбітальний планетоліт, всі системи вже якого були активізовані, а сам апарат знаходився в стартовій готовності.

– Так хто ти така, Роксолана Барчук? – розпочав допит Філіп вмостившись навпроти жінки.

– Наче б то ти цього не знаєш, – в’їдливо відповіла жінка. – Колишня військовослужбовиця республіканських військово-космічних сил, хорунжа десятого десантно-штурмового куреня «Пекельні пси». Після звільнення в запас, найманка приватної охоронної компанії «Чугайстер». Останній час знаходжуся у невизначеному статусі в поселені контрабандистів на планеті Синевир.

– Може хватить кривлятися, – роздратовано перервав Роксолану чоловік. – Я хочу знати хто ти така насправді.

– Я й кажу так як є, колишня космодесантниця та найманка, яку ви захопили в полон на плавучій базі «Королівська слава». Що тут ще можна додати?

– Значить по доброму ти розповідати не хочеш – невдоволено скривився Філіп – Гаразд. Тільки поясни мені тоді, якого дідька ти підкладала мені в ванній кімнаті шпигунського «жучка», а потім потайки проникла сюди? Чи ти думаєш що я такий бовдур, що не помітив всього цього? Тільки не відпирайся, бо маю незаперечні докази своїх слів.

– І не збираюся щось заперечити, – відповіла Барчук швидко зметикувавши, що викручуватися від очевидного немає сенсу. – Просто було цікаво чим ви тут займаєтеся. Ну погодься, в казочки про контрабанду морепродуктів, якось повірити складно. Та й вся ця таємничість, маскування і острахи виявлення додавали особливої інтриги та пікантності.

– Ну і як, вияснила все що тебе цікавило? – гнівно зблиснувши очима запитав чоловік.

– Майже, – сумно всміхнулася жінка. – Тільки краще б цього не робила, бо через свою допитливість тепер потрапила в таку ось халепу.