Розділ 4. ВІДВЕРТЕ ЗІЗНАННЯ БАРБАРИ

Логічні міркування несподівано перебила подруга. Барбара несподівано вигулькнула з-за рогу одного з ангарів і швидко наблизилася до жінки. Взявши Роксолану під руку вона поцікавилася буденним тоном:

– Нудьгуєш?

– Так, – погодилася колишня десантниця здогадуючись, що приятелька не просто так розпочала цю розмову.

– Мені теж бракує наших походів на лижах, – продовжила дальше Барбара і раптом запитала. – А як у тебе з Філіпом складаються відносини? Фліртуєш з ним тільки, чи розраховуєш на щось серйозніше? І вибач за те що втручаюся в такі особисті речі, але ж ми все таки подруги.

– На що тут можна серйозне розраховувати, – всміхнулася Барчук здогадуючись до чого веде товаришка. – Ми ж заледве знайомі і я не маю ніяких планів щодо нього. Просто трохи розважитися та й все. Однак якщо тобі це неприємно, то можу більше й не зустрічатися з ним.

– Та ти що, мені до цього абсолютно байдуже, – заперечливо замахала руками Барбара. – Можеш зустрічатися і розважатися з ним скільки забажаєш. Тільки хочу попередити, що б була максимально обережною з ним. Філіп насправді страшна та небезпечна людина з якою завше потрібно бути насторожі.

– І що ж у ньому такого страшного та небезпечного? – запитала Роксолана остаточно переконавшись, що подруга елементарно ревнує. Мабуть у них колись був любовний роман і тепер жінці нелегко змиритися з тим, що її колишній коханець завів інтимну інтрижку з іншою. Що ж а цю обставину можливо вдасться згодом використати в своїх цілях.

Подруга відповіла не відразу. Якийсь час вони просто йшли разом мовчки, та врешті-решт жінка стиха запитала у Барчук:

– Роксі, я можу тобі сповна довіритися?

– Так, – коротко відповіла колишня десантниця. – Я тут не довго перебуваю, і ти єдина з ким мені вдалося знайти спільну мову та здружитися. Тож якщо вважаєш за потрібне розказуй все що надумала.

– Дійсно, ти хоч і новенька та відразу припала мені до душі. Зрештою, у мене немає іншого виходу, як відверто тобі про все розповісти і попрохати про допомогу.

Останні слова неабияк заінтригували Роксолану. Вона й гадки не мала як і чим може допомогти цій контрабандистці. Вочевидь в їхньому полярному поселенні відбувалося ще багато невідомих їй подій, і про одну з них жінка зараз здається дізнається. Тільки щоб ця інформація потім не вилізла їй боком, адже знати багато зайвого – шкідливо для власного здоров’я, а встрявати в справи, про які мало що тямиш, взагалі часто буває небезпечно для життя. Та не відмовляти ж в допомозі єдиній подрузі що вона тут має.

– Звісно я допоможу чим зможу, – запевнила приятельку Барчук.

Барбара від цих запевнень полегшено зітхнула і розпочала свою історію:

– Щоб все було зрозуміло мою розповідь варто розпочати з тої миті як я дала згоду працювати на Гільдію Вільних Торгівців. Трапилося це від відчайдушного безвихіддя кілька років тому. Тоді мене спіткала довготривала чорна смуга в житті. Фірма де я досі працювала – збанкрутіла, і я опинилася без роботи, скромні заощадження танули з кожнім днем, а перспектив на щось краще було непомітно.

Ось тут і з’явилися вони, вербувальники Гільдії. Коротка «душевна» розмова під час якої мені запропонували фантастичний контракт. Хороша зарплатня, робота за спеціальністю, можливість подальшого кар’єрного росту. Єдина умова – беззаперечно виконувати всі накази керівництва й тримати язик за зубами. Ну й випробувальний термін мав пройти на віддаленій планеті всесвіту зі спартанськими умовами перебування.

Діватися мені було нікуди, тож я без зайвих вагань підписала той клятий контракт і таким чином опинилася на Синевирі. Тільки тут дізналася, що потрапила в компанію звичайних космічних контрабандистів. Спершу це не надто турбувало мене, адже нічого такого кримінального ми тут не робили. Подумаєш скуповували морепродукти в місцевих рибалок та нелегально доставляли їх в різні куточки всесвіту. Моє завдання у всьому цьому було інформаційно-аналітичне забезпечення всіх оборудок.

Минав час і до дати закінчення мого випробувального терміну та відльоту звідси було все ближче та ближче. Я вже в нетерплячці рахувала дні коли заберуся з цієї нудної льодяної пустелі та потраплю в якийсь розвинутий світ, де від душі порозважаюся. На жаль не так сталося, як гадалося. Десь з півроку тому у нас почалися разючі переміни. Спершу в поселення прилетів Філіп. Офіційно для того, щоб відповідати за нашу безпеку. З собою привіз бойових андроїдів і купу всіляких зброярських механізмів та систем.

Вже незабаром тут розпочалися дивні речі. Замість того щоб, як раніше просто скупляти в рибалок улов, Філіп з його командою почав захоплювати і грабувати сейнери та траулери, що належали або самому монарху, або іншим місцевим багатіям-судновласникам. Я довго не могла зрозуміти навіщо було так ризикувати, адже рано чи пізно а королівська служба безпеки мала зайнятися пропажою кораблів, а це могло їх вивести на нас. Відповідь виявилася простою. Нашого головного грабіжника тепер цікавили не морепродукти, а таємничі пакети, які він забирав на рибальських суднах і потім відвозив в якесь засекречене місце біля полюса. Що в тих пакетах я так і не могла дізнатися, але мабуть вони надзвичайно цінні, адже кожні два місяці за ними прилітає спеціальний зореліт. Наступний візит кур’єра має відбутися найближчими днями, якщо не годинами.

– А чого ж тоді Філіп такий страшний та небезпечний, – не стрималася Барчук, – і в чому має полягати моя допомога тобі?