Розділ 3. ЩО ПРИХОВУВАЛИ ТАЄМНІ ПАКЕТИ

Ніч проведена з Філіпом принесла Роксолані не лише багацько інтимного задоволення, але ще й чимало цікавої інформації. Вранці, перед тим як залишити оселю чоловіка жінка знову навідалася в його ванну кімнату й забрала свого жучка-розвідника. Записані ним дані зараз активно оброблявся її чипом і була надія, що незабаром вдасться розгадати хоч якісь коди та паролі оборонної системи. Хоча вже зараз, аналізуючи періодичність повторення одних і тих самих команд-звітів, вона здається змогла визначити алгоритм патрулювання андроїдів, що досі видавався абсолютно хаотичним та непередбачуваним. Що ж це вже було неабияким успіхом. Залишалося тільки спланувати свій маршрут враховуючи цю інформацію та чекати слушної нагоди для запланованої вилазки.

Така «слушна нагода» з’явилася навіть скоріше ніж Барчук на це могла сподіватися. Трапилося це вже через два дні після ночі любощів з Філіпом. Жінка саме збиралася іти до поснідати харчового блоку, як раптом кібермережа поселення наповнилася сигналами тривоги. Причини її не повідомлялася, та Роксолана збагнула, що це саме той момент що їй потрібен. Поки всі будуть розгублено виясняти що ж трапилося, вона має чудовий шанс непомітно прослизнути в потрібний її ангар. На все про все у жінки було практично лічені хвилини, та вона стільки разів подумки долала всі перешкоди на цьому уявному шляху, що тепер ніскільки не сумнівалася в успіху. А до самої операції колишня десантниця було постійно готова.

Спершу добратися до відповідного сектору поселення. Іти можна підтюпцем з трішки стривоженим виразом на обличчі. В секторі, окрім потрібного ангару, знаходився і адміністративний блок. Хоч її туди поки що ніхто не запрошував, та можна буде сказати що пішла вона туди з власної ініціативи. За десять кроків до ангару треб уповільнити свій крок щоб потрапити у «вікно» де Роксолана випаде з поля зору камер спостереження, сканери руху зараз тимчасово «засліплені» перешкодами які випромінює її комбінезон. Проскочивши в тимчасову «мертву зону» негайно розпластатися на снігу… почекати три секунди… згрупуватися… ривок вперед… знову завмерти на п’ять секунд… підстрибнути щоб пропустити під собою охоронний лазер… ще один ривок вперед… присісти навпочіпки щоб за вісім секунд прорізати невеличкий отвір в стіні ангару й прослизнути туди. Все, вона нарешті на місці…

Всередині ангар був практично напівпорожній. Задіявши своє інфрачервоне бачення Барчук уважно оглянула все що тут зараз знаходилося. Посередині бовванів невеличкий орбітальний планетоліт, що міг не лише виходити в ближній космос, але й робити недалекі перельоти всередині самої зоряної системи. Судячи з даних її сенсорів сам апарат знаходився в неактивному стані, його реактор, двигуни та всі інші бортові системи були заглушені. Поряд, на долівці, височіла чималенька купа таємничих пакетів, які вже довелося бачити жінці. Саме їх вони й привезли з нещодавньої полярної мандрівки. Дідько, що ж там може бути всередині?

Роксолана метнулася до пакетів. Якась мить і тонка голка аналізатора пробила цупку обгортку одного з них. Лише кілька міліграм речовини з середини пакету для подальшого дослідження і негайно вшиватися. У неї ж залишилося обмаль часу і потрібно встигнути вибратися звідси якнайшвидше. А дальше повертатися назад, та вже зовсім іншим шляхом. Однак спершу ретельно стерти всі сліди свого перебування тут… швидко заклеїти отвір прорізаний нею в стіні ангару й вперед… принишкнути перед патрулем андроїдів… прошмигнути непоміченою повз камери спостереження… обманути охоронні сканери та сенсори. Все, вона нарешті спромоглася вибратися на центральну вуличку поселення. Тепер можна перевести дух і спокійно простувати до адміністративного блоку.

В адміністративному блоці панувала звична тиша, яка разюче контрастувала з дратівливим миготінням червоних  ліхтарів під стелею. Вперше за весь час перебування в поселенні Барчук побачила двох андроїдів, що зі зброєю напоготові, охороняли вхід у кабінет гер Брауна. Однак на її появу кібернетичні створіння ніяк не зреагували тож жінка змогла безперешкодно потрапити в офіс ватажка контрабандистів. Тут окрім хазяїна вже були присутні Барбара та Філіп. Поява Роксолани нікого не здивувала, гер Вальтер тільки кивнув головою на знак привіту й показав рукою на пусте крісло біля столу.

– Що трапилося? – поцікавилася колишня десантниця. – З якої причини оголосили тривогу?

– «Пенелопа» просканувала наше поселення, – похмуро буркнув у відповідь Філіп.

– То й що? Хіба це так загрозливо?

– Поки що не знаємо, – подала голос Барбара. – Намагаємося визначити наскільки це небезпечно для нас.

– В чому може полягати небезпека? – щиро здивувалася Барчук. – Наше маскувальне обладнання достатньо хороше аби надійно приховати нас від будь-якого виявлення з орбіти. В свою чергу «Пенелопа» звичайний вантажний шлюп, а не спеціальний військовий розвідник. Не думаю що його бортові сенсори настільки досконалі щоб проникнути під захисний купол поселення.

– Так то воно так, – погодився з жінкою Філіп. – Але якої мари цей корабель не дає нам спокою?

– І не дасть, якщо дійсно належить «Чугайстру», – зітхнула Роксолана й пояснила свою думку. – Зникнення шістьох своїх співробітників вони не можуть залишити просто так, без наслідків. Це ж буде втрата репутації на міжзоряному рівні. Неодмінно будуть розслідувати цей випадок і нишпорити по всій планеті.

– Ти права, – підтримала подругу Барбара. – Пасажирка цього корабля активно заводить знайомства серед еліти держави, вже навіть умудрилася побувати на королівському балу й поспілкувалася з самим монархом.