Розділ 2. СПОКУСЛИВА ПРОПОЗИЦІЯ

Нові правила, рекомендовані Барчук, принесли в повсякденне життя бази ще більше нудьги та одноманітності. Корячись суворому наказу гер Брауна контрабандисти тепер припинили виходити за межі дії маскувального щита, й змушені були проводити весь свій вільний час в житлових блоках. Не рятувало навіть введення обов’язкового патрулювання територією поселення. Воно виглядало якось сміховино й безглуздо, адже з цим нехитрим ділом цілком би справилися й андроїди, а наближення чужинців неодмінно б зафіксували датчики оборонної системи.

Єдиною розвагою для всіх тепер став харчовий блок, котрий успішно перетворили на своєрідний бар. З міцними спиртними напоями на базі було сутужно, однак вдосталь вистачало хмільного пива, яке варили з якогось місцевого виду водоростей, а найголовніше тут був встановлений більярдний стіл. Саме він вже в перший же день перетворився на справжню арену запеклих боїв. Азарт він і є азарт, ким би ти не був, хоч колишньою десантницею, хоч теперішнім начальником контрабандистів.

Роксолана добряче набила руку на цій грі ще під час своєї служби у війську, однак і інші мешканці поселення тут не пасли задніх, а дехто навіть міг дати їй фору. Нова забава припала жінці до вподоби не тільки через те що дозволяла непомітно гаяти вільний час. Вона давала змогу Барчук ближче знайомитися і розмовляти про всяку всячину з розпашілими від перемог, поразок та добрячої порції хмільного напою, гравцями. Зазвичай такі бесіди майже не приносили їй корисної інформації, та все ж одного разу така допитливість була винагороджена сповна.

Сталося це під час спонтанного турніру, на якому гер Браун спіймавши за хвіст удачу, завиграшки переміг як Роксолану, так і її приятельку Барбару. Розчаровані жінки, що досі вважалися фаворитками більярду, всілися біля шинквасу і потягуючи пиво похмуро споглядали, як їхній начальник вправно орудує своїм києм.

– Слухай, хотіла тебе дещо запитати, – промовила Барчук, намагаючись відволікти товаришку від неприємних думок.

– Про що?

– Хто такий барон Блакитної Лагуни, про якого згадувалося на нараді. Я тут між вами новенька, тож почула це ім’я вперше.

– Дивно, – недовірливо зиркнула на жінку Барбара. – Це ж якраз він найняв вас охороняти «Королівську славу».

– Я думала ми працювали на планетарний уряд?

– Формально так, але фактично ця частка рибальської промисловості належить барону. Не сумніваюся, що саме завдяки його ініціативи і було укладено контракт з компанією «Чугайстер» згідно якому ви й опинилися на плавучій базі. Чолов’яга неймовірно багатий, має чималий вплив між королівськими чиновниками, може дозволити собі будь-яку примху чи забаганку.

– Невже якась риба всього цього варта? – вихопилося в Роксолани.

– Не знаю, Роксі, – відповіла чорнявка, – У заможних людей свої дивацтва, інколи вони тринькають гроші просто без будь-яких логічних причин на це.

Такою поверхневою відповіддю Барчук аж ніяк не могла задовольнитися. Жінка нутром відчувала що щось тут не те, і від неї приховують якісь важливі факти. Їй було складно повірити в те, що експорт звичайних морепродуктів здатен не лише компенсувати всі витрати на їхній видобуток і міжзоряне транспортування, але й приносити настільки великі прибутки, щоб замовляти послуги «Чугайстра». І задля чого грабувати й охороняти плавучі бази? Заради простої риби, якої в океанах Синевиру незлічена кількість? Безглуздя якесь. Кінці не сходилися з кінцями.

Обмірковуючи це Роксолана знову й знову поверталася до їхньої нещодавньої мандрівки на південний полюс. Вся вона виглядала якось незвично і викликала немало запитань. Навіщо жінку брали у цю подорож? В яке потаємне місце тоді навідувався гер Браун в компанії лише одних андроїдів? Що саме за пакети вони привезли з собою в поселення? З усього цього списку відповідь можна було спробувати знайти тільки на останнє питання. Привезені пакети знаходилися на базі, їх поскладали в одному ангарі й посилено та неустанно охороняли. Тож щоб розв’язати хоч цю загадку треба було небагато – тільки придумати як обманути спостережні системи, нейтралізувати охорону, проникнути в ангар.

Справа нелегка, однак цілком під силу колишній десантниці, що за час своєї військової служби неодноразова брала участь в подібних диверсійно-розвідувальних операціях. Обійти систему спостереження було не надто складно. Роксолана пройшовшись кілька разів попри ангар, достатньо точно встановила місця розташування датчиків та сканерів. Гіпотетично, при допомозі особливих можливостей свого комбінезона, виданого їй в «Чугайстрі» і необачно залишеного контрабандистами, жінка мала реальні шанси пробратися в ангар непоміченою.

Значно проблематичніше виглядало уникнути зустрічі з патрулем який складався з андроїдів. Надурити їх було нереально, а перепрограмувати під свої потреби – неможливо. Всіма оборонними комплексами на базі займався Філіп, у нього були контрольні паролі та коди до будь-якої кібернетичної системи що тут знаходилася. Від думки зламати їх жінка відмовилася відразу. Потужності її чипа для цього б точно не вистачило, до того ж існувала велика ймовірність того, що таке вторгнення буде помічене службам безпеки, і це викличе справжній рейвах в поселенні. Треба було шукати якесь альтернативне вирішення задачі.

Непогана ідея прийшла до Барчук спонтанно, вже наступного дня за грою в більярд. На цей раз гер Браун був з якихось причин відсутній, і головним суперником для Роксолани і Барбари став Філіп. Грав він значно слабше ніж командир контрабандистів, однак емоційного азарту та запальної завзятості чоловікові було не позичати. Цією невеликою слабкістю варто було б скористатися в своїх цілях. План визрів миттєво і жінка не барячись почала втілювати його в життя.