ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ТАЄМНИЦЯ ПОСЕЛЕННЯ КОНТРАБАНДИСТІВ Розділ 1. ПОДОРОЖ У ЦАРСТВО ЛЬОДУ Й СНІГУ

Тварюка з’явилася традиційно зненацька й здавалося нізвідки. Ще якусь секунду тому, навкруги панувала незаймано-біла снігова пустеля, а зараз вже по ній швидко нісся велетенський звір. Незважаючи на свої чималенькі розміри та масу тіла робив він це з дивовижною легкістю. Кожен черговий стрибок тварини був наповнений своєрідною елегантністю та грацією й раз у раз демонстрував її неабиякі фізичні сили. Широкі лапи звіра ледь торкнувшись крижаної поверхні пружно підкидали його вгору та вперед практично не залишаючи після себе помітних слідів.

Вперше такого снігового гіганта Роксолана Барчук побачила майже тиждень тому, коли вона в товаристві гер Брауна та ще кількох його прислужників, покинувши насиджену базу вирушили в подорож незвіданим льодовим царством. Ціль цієї мандрівки до південного полюса для жінки залишилася загадкою, однак вона рада була хоч такому розмаїттю в своєму теперішньому житті. Прийнявши пропозицію Гільдії Вільних Торгівців стати їхньою найманкою колишня космодесантниця й гадки не мала наскільки знудиться в цьому богом забутому місці.

Новий командир жінки дотримав свого слова і формально вона була повністю вільною, та це не мало суттєвого значення, адже кудись втекти з маленького поселення, розташованого на крижаному полі, було нереально. Фактично там і зайняти себе особливо було нічим. Всіма процесами розвантаження плавучої бази займалася автоматика. Вона ж таки повністю контролювала всю інфраструктуру бази. Людям залишалося лише наглядати за роботою комп’ютерів, та вряди-годі вносити потрібні корегування й поправки. Саме тому кількість населення льодового селища було мізерним, Барчук за весь час перебування в ньому, пощастило познайомитися лишень з двома десятками чоловік та жінок. На щастя, зустріти зрадників Перебийніс і Чорнобрового з «Королівської слави» їй так і не довелося.

Не зовсім зрозумілою для Роксолани виявилися і її нові обов’язки в поселені. З однієї сторони хоч якоїсь зброї жінці так і не довірили, а з іншої – охороняти базу виявилося фактично ні від кого. Навкруги була лишень вода, крига та сніг, і найменшого натяку на загрозу для людей. Кілька днів безцільно провештавшись по селищі Барчук врешті-решт махнула на все рукою й просто знемагала в своїй каюті від одноманітності та нудьги. Тож розпорядження гер Вальтера збиратися в дорогу стало для неї справжньою благою звісткою.

В подорож вони вирушили на трьох вантажних всюдиходах. Гусеничні машини хоча й мали раритетний вигляд та конструкцію, однак відмінно справлялися зі своїм основним призначенням. Вони швидко несли мандрівників до невідомої мети спритно обминаючи велетенські льодові тороси й вправно долаючи високі засніжені замети. Роксолані випало знаходитися у командирському всюдиході поряд з гер Брауном, та особливої радості їй це не принесло. Чоловік весь час знаходився у задумливому стані, був набурмосений і небагатослівний, тому жінка знову почала нудьгувати.

Коротке попередження «Сніговий демон», передане радіозв’язком з провідної машини, неабияк сполохав чомусь всіх. Гер Вальтер схопив імпульсну гвинтівку, виліз назовні до поясу у верхній люк і швидко закрутив головою в різні сторони.

– Що трапилося? – здивувалася такій несподіваній стривоженості Барчук. – Хто такий цей сніговий демон?

– Найбільший хижак на цій планеті, – сердито буркнув Браун. – Не думав я що вони цього сезону забралися так далеко і нам доведеться з ними зустрітися.

Роксолана й собі висунулася через люк і окинула швидким поглядом навколишню місцину. Нічого особливого вона спершу не помітила. Перевівши імплантат в інфрачервоний діапазон жінка незабаром виявила того про кого говорив чоловік. Велетенську тварину з шістьма лапами, що могутніми стрибками прудко мчала в їхню сторону. Повернувшись до нормально бачення вона невдовзі розрізнила серед снігу звіра вкритого білим хутром, з люто вишкіреною пащею і хижим блиском темних, мов ніч, очей.

Збоку прошипів постріл з гвинтівки гер Брауна. Звісно ж чоловік не влучив у нападника. Не потрапили у ціль і стрільці з двох інших всюдиходів. Все таки вразити рухомий об’єкт, коли ти сам не стоїш на місці, непроста справа для непідготовленої людини. Подумки іронічно всміхнувшись Барчук попрохала дати їй можливість спробувати свої вміння. На подив жінки командир контрабандистів без вагань простягнув свою зброю. Все інше було справою техніки. Бойовий прицільний комплекс імплантований колишній десантниці не лише показав чітке зображення тварюки, але й миттєво вирахував всі потрібні поправки на вітер, хитавицю і таке інше. Жінці залишилося тільки дати ментальну команду на постріл, і вже за секунду гігантський звір був вражений просто в око.

– Нічого собі постріл, видно роботу досвідченого солдата, – вдоволено хмикнув гер Вальтер коли вони зупинилися коло непорушного тіла. – Давайте хлопці та дівчата освіжуємо цього монстра. Будемо сьогодні мати свіже м’ясце на вечерю, а неушкоджену шкуру вигідно продамо якомусь багатому товстосуму.

Вже згодом гер Браун роз’яснив Барчук, що сніговий демон найгрізніший представник планетарної фауни. Він безжально знищує все що зустріне на своєму шляху і лише обмежений океаном ареал його розповсюдження рятує іншу наземну живність Синевиру від повного знищення. Правда всі морські створіння, що потрапляють в пазурі та ікла хижака, миттєво прощаються зі своїм життям. Традиційно звірюки ведуть полювання на протилежному боці полярної шапки, адже там є лігвища багаті на всіляких ссавців. Чого цю тварюку занесло в ці краї залишається для чоловіка нерозгаданою таємницею.

– Може не варто було його вбивати? – запитала Барчук. – Він же не представляв для нас серйозної загрози.