Розділ 5. НЕСПРАВЕДЛИВО ЗВИНУВАЧЕНА

Прозорливі прогнози посла Качура незабаром справдилися на всі сто відсотків. Минуло лише три дні від часу королівського балу, як мадам Віталіні надійшло запрошення на чергову світську вечірку. Надіслала її звісно ж герцогиня Північної Гавані. Жінка спершу хотіла було, під якоюсь надуманою причиною, ввічливо відмовитися від пропозиції вітряної подруги знову порозважатися разом. Однак зауваживши, що місце майбутньої забави буде особиста яхта барона Блакитної Лагуни, відкинула всякі вагання й дала свою згоду приєднатися до безтурботної компанії.

Небажання брати участь у шалапутних веселощах місцевої еліти було пов’язано зовсім не з їхньою бездумною легковажністю й пристрастю до наркотиків. З цим би вона так-сяк змирилася і якось перетерпіла ці пусті, беззмістовні балачки нових приятельок. Справа була зовсім в іншому, на мадам Віталіну звалилася ціла купа невідкладних справ. Аналіз даних, отриманих через програму-шпигуна не дав їй нічого цінного, окрім дрібки задоволення від того, що вдалося обійти всі захисні системи і добратися до найсвятішого королівства – особистих фінансових витрат самого монарха.

Більше важливішої інформації повідомив з орбіти капітан «Пенелопи». Жінка навмисне не турбувала його зайвий раз, та Константінос Канаріс сам визвався на сеанс зв’язку. У віртуальному полі зору вигляд чоловік мав втомлений, і здається навіть трохи чимось стурбований. Коротко привітавшись мадам Віталіна відразу попрохала його перейти до справ.

– Тут така ситуація, – розтягуючи слова мовив капітан, – навіть не знаю як все це вам переповісти.

– Та кажіть все як є, – нахмурилася жінка.

– Як ви мені й доручили, я весь цей час проводив безперервний моніторинг заданого району планети. Нічого надзвичайного і особливого там не було, тож мені знічев’я прийшла ідея ще розширити зону пошуку та задіяти всю апаратуру що знаходиться на борту «Пенелопи». І от…

– Що ви там виявили? – нетерпляче вигукнула мадам Віталіна.

– Три явища якими я хочу зараз з вами поділитися. Але відразу попереджую, що це лише мої підозри і здогадки, ніяких фактичних доказів у мене немає. Все базується виключно на моїй інтуїції.

– Та кажіть що там у вас, – вона зрозуміла, що він навмисне дражниться з нею, така собі дрібна помста.

– По-перше, – почав діловим тоном розповідати Константінос Канаріс, – я виявив одну аномальну місцину на полярній шапці поблизу південного полюса. Начебто нічого такого незвичного, корабельні сканери показують незаймано-чисту кригу й гори недоторканого снігу, однак нутром відчуваю, що там щось є. Так було коли ми на Тулузі викурювали місцевих сепаратистів. Ох і вміли вони маскуватися. Ніяке електронне приладдя їх не брало. Тільки «чуйка» нашого капітана допомагала знаходити потаємні кубла цих поганців. От мені й передалося трохи того капітанського дару. Готовий заприсягтися, щось в цьому місці ховається.

По-друге, спостерігаючи за морським трафіком, в заданому секторі океану я зауважив одну цікаву річ. Між рибальськими флотиліями, що займаються своїм промислом й невеличким острівцем, загубленим в морі, існує регулярний зв'язок. Начебто нічого особливо тут немає крім однієї дрібнички, кур’єрський корабель що здійснює рейси між берегом та траулерами і сейнерами на час таких переходів вимикає свій ідентифікаційний транспондер. Тобто формально в всепланетній системі контролю руху ці переходи ніяк не фіксуються, фактично їх можна побачити лише з орбіти, і то тільки якщо знаєш коли та де треба дивитися. Що вся ця чортівня означає я не знаю, та виглядає вона дуже підозріло.

І на кінець третє, останнє – близько двох стандартних годин тому, датчики «Пенелопи» виявили потужний сплеск нейтринного випромінення, що за своїми характеристиками дуже нагадував відкриття порталу в гіперпростір. На жаль джерело цього викиду енергії знаходилося в поясі астероїдів, тому я достеменно не можу стверджувати, що саме створення переходу між вимірами стало його причиною. Там таке щільне нагромадження різноманітних уламків, що сенсорні системи мого корабля просто не в силі видати якусь більш конкретнішу інформацію.

– А хіба зорельоти можуть виходити з гіперпростору в таких умовах? – поцікавилася жінка.

– Взагалі-то це категорично заборонено, бо надзвичайно небезпечно, – хитро примружився капітан Канаріс. – Та якщо астронавігатор досконало знає цей сектор космосу, а капітан за характером – відчайдушний шибайголова, то все може бути. Вийшовши з порталу в астероїдах, корабель може летіти дальше по інерції, не включаючи двигунів. Звісно в такому випадку рухатися до наміченої цілі він буде значно повільніше, однак залишиться практично непомітним. А вирахувати попередньо балістичну траєкторію польоту, яка б перетнулася з орбітою планети в потрібний час не так вже й складно.

– І що б ви порадили в такій ситуації робити?

– Не знаю як вам, але мені цей світ з його підозрілими таємницями мені подобається все менше й меншу. На всякий випадок всі системи «Пенелопи» знаходяться в повній готовності і я готовий чкурнути звідси в любу секунду.

Мадам Віталіна на якийсь час задумалася обмірковуючи щойно отриману інформацію. У неї боролися два суперечливі почуття. З однієї сторони жінці здавалося, що Константінос Канаріс спеціально вигадав все це, реальних же доказів у нього немає, бо хотів якнайшвидше дременути звідси та позбутися її. А з другої сторони, як не крути а Синевир, насправді виявився заплутаним клубком всіляких загадок, то ж тут варто було готуватися до будь-яких несподіванок, неприємного характеру.