Розділ 4. «ЗОРЯНИЙ БУРЕВІЙ»

Вона пливла в порожнечі, де панував непроглядний морок та беззвучна тиша. Очам тут не було за що зачепитися, а вухам хоч щось почути. Лише чорна темінь і абсолютне безмов’я, які бентежили свідомість своєю загрозливою невідомістю і викликали в душі відчуття холодної одинокості. Навіювали гнітюче враження, наче у цілому всесвіті більше нічого й нікого не існує, лише ця неозора пустота й вона, така безпорадна та самотня. Усвідомлення цього викликало в неї неабиякий переляк, який нестримно збільшувався, владно оволодіваючи всіма її думками та емоціями.

Неспроможна вгамувати всеохоплюючий страх вона закричала. Панічно заволала з усіх сил які лише мала, хоча чомусь знала, що ні один звук так і не зірветься з її губ. Жінка репетувала й репетувала до тих пір допоки її тіло не розпочало падати кудись вниз. Звідки взялося оте незрозуміле відчуття руху і чому саме вниз, теж залишилося запитанням без відповіді. Та їй тепер було не до цього, бо від моторошного переполоху серце у неї здавалося ось-ось готове було вирватися з грудей, а здоровий глузд практично потонув в вирі безумного жаху.

Та ось серед агатової пітьми тьмяно заіскрився ледь помітний вогник. Маленька цятка серед неосяжної ночі, що ніби кликала, манила, запрошувала до себе в гості. І вона, зібравши останні залишки тверезого розуму, потяглася до цієї крихітної блискітки. Зціпивши зуби й напруживши всю волю, з чималими зусиллями, все ж спромоглася зупинила своє нескінчене падіння перетворивши його на керований політ в напрямку світла. Сама дорога до наміченої мети тривала неймовірно довго. Здавалося минула ціла вічність поки мерехтлива іскорка перетворилася на жовте кружало, яке нагадувало свіжоспечену паляницю хліба, а вже потім врешті-решт стало величезною яскравою зіркою.

Не зменшуючи швидкості вона пірнула в гаряче світило ніскільки не переймаючись тим, що може спопелитися в цім розпеченім космічнім горнилі. Цього ж звісно не трапилося. Зірка прийняла її в своє лоно з любов’ю та турботою рідної матері. Дбайливо огорнула серпантином ніжності і ласки, владно прогнала  панічні страхи й відчуття самотності, щедро наповнила серце радістю та задоволенням. Жінка від цього зоряного дару затріпотіла мов пелюстки квітки під подихом ранкового вітерця, хвилі насолоди пестливими хвилями прокотилися її тілом, в душі запалав вогонь не пізнаного раніше казкового блаженства.

Вона віддалася новим відчуттям сповна, як віддається жінка своєму шаленому коханцеві жадаючи від нього лиш одного – неперевершеного пристрасного оргазму. Її очікувань і прагнень зірка не обманула. Вони злилися в одне ціле, поєдналися у щось неймовірно-фантастичне, стали чимось таким грандіозним і гармонійним, що жінка навіть не спроможна була осягнути своєю свідомістю. Але від неї цього й не вимагалося. Єдине що їй потрібно було робити це втішатися своїм становищем і купатися в океані нескінченної радості і щастя. А потім звідкілясь налетів справжній буревій, котрий закружляв її у відчайдушному вихорі, владно зірвав зі свого місця і стрімко поніс на своїх могутніх крилах в незвідані далі. Через крижану тишу космосу до невідкритих ще планет, нових зірок, недосяжних галактик…

...Від наслідків токсичної дії наркотику мадам Віталіна не могла позбутися майже весь наступний день. Тіло її судомило й ломило так, наче воно пройшло через велетенську м’ясорубку, а в голові гупало з такою силою ніби там завелася ціла кузня маленьких ковалів. Про невгамовну нудоту, різнобарвні кола перед очима й гучне тріщання у вухах вже й говорити не доводилося. «Зоряний буревій» був потужним трунком і здоровому організмові жінки, підсиленому відповідним імплантатом, далося нелегко остаточно видалити всі його шкідливі залишки.

Мадам Віталіна свідомо пішла на ці тортури, адже мусіла довести, що вона своя людина серед еліти Синевиру, і зіпсована слабкостями та вадами не менш ніж вони. Так жінка розраховувала здобути їхню довіру й при нагоді вивідати щось важливе для себе. Звісно вона завбачливо підстрахувалася і звела можливі ризики до необхідного мінімуму. Тільки-но рубінова кулька під язиком наповнила її рот терпко-солоним присмаком, як мадам Віталіна увімкнула всі імплантовані системи внутрішнього захисту. Це дозволило максимально послабити вплив психотропного дурману й уникнути звикання до нього. За що тепер вона і розплачувалася болісними стражданнями.

Вчорашній королівський бал не справив на жінку особливого враження, на відміну від її нових подруг. Ті, за їхніми словами сповна «спіймали Зоряний буревій» і почували себе безмежно задоволеними та неймовірно щасливими від усього що відбувалося на яхті. Спостерігаючи за поведінкою інших гостей свята мадам Віталіна майже не сумнівалася в тому, що чимало з них теж знаходилося в такому ж самому наркотичному екстазі як леді Корнелія та її «дівчатка». Звідси мимоволі напрошувалося одне закономірне запитання. Звідки у жителів пересічної небагатої планетки стільки дорогого трунку, що вони не лише самі масово вживають його, але щедро діляться з малознайомими приятелями? Так, на «Дарах океану» зібралися достатньо заможні люди, але ж і «Зоряний буревій» коштував нечуваних грошей, і таке марнотратство було не по кишені навіть більшості олігархів республіки.

Щоб хоч трохи прояснити для себе цю загадкову ситуацію мадам Віталіна вирішила проконсультуватися з послом Качуром, для чого послала йому коротке повідомлення з пропозицією повечеряти разом в одному ресторанів столиці. Дипломат відгукнувся практично відразу давши свою згоду. Незабаром вони сиділи за одним столиком, чоловік насолоджено смакував наваристим рагу з м’яса омарів, а жінка обмежила себе лише легким коктейлем.

– Бачу ви доволі швидко відійшли від наркотичного сп’яніння, – безпристрасно зауважив посол Качур кидаючи до рота останній шматочок рагу.