Розділ 3. КОРОЛІВСЬКИЙ БАЛ

Посол Качур виявився вірним даної обіцянки, і вже через кілька дні мадам Віталіна отримала своє запрошення на королівський бал. Був це прямокутний аркушик цупкого паперу, на лицьовій стороні якого знаходилося витиснуте рельєфне кольорове зображення офіційних символів королівства – герба та прапора, а на тильній – голографічна фотокартка жінки, та її стислі ідентифікаційні дані. У світі тотальної електроніки такий документ виглядав повним анахронізмом, але на Синевирі були свої причуди, і особливо дивуватися з них не мало ніякого сенсу. Єдине, що у запрошенні залишилося від сучасних технологій, то це мініатюрне зернятко чипа, вмонтованого в товщу паперу, на якому був записаний дозвіл на пропуск від королівської служби безпеки.

За той час регулярні відвідини мадам Віталіною столичних салонів краси та дорогих бутиків одягу, дали свої позитивні результати. Зусилля фахових стилістів та модних модельєрів, помножені на витрачену кругленьку суму грошей, врешті-решт перетворили жінку, якщо не на писану красуню, то вже точно на доволі симпатичну й привабливу панянку. Звісно, особисто вона вважала себе у цьому макіяжі та одязі просто потворною, та іншим все подобалося, а головне така зовнішність була потрібною для її завдання, тож поки що доводилося з нею миритися.

На королівський бал мадам Віталіна, як і було домовлено, відправилися з послом Качуром. Дипломат був затятим холостяком, тож такий його вибір собі пари, ні у кого не викликав якогось особливого подиву. Одинокий чоловік прийшов на святкування з незнайомою жінкою, чи то просто приятелькою, чи можливо навіть потаємною коханкою. Остання обставина була тут звичним ділом, адже моральні чесноти серед бомонду планети не надто цінилися, скоріше навпаки, сімейний адюльтер вважався чимось звичним, традиційним явищем. В цьому плані Синевир міг дати фори навіть розбещеній столиці республіки.

Торжество, присвячене літньому сонцестоянню, відбувалося на фешенебельній королівській яхті. В цьому не було нічого дивного, адже на планеті, майже всю поверхню якої займав океан, чимала кількість місцевого населення все своє життя проводила на воді. Зважаючи на тиху погожу погоду, що тут панувала чи не весь рік, та практично повну відсутність стихійних лих у вигляді штормів, ураганів, та інших бурь, мешкати таким чином було простіше й зручніше для більшості. Навіть сам король, як подейкували в кібермережі, віддавав перевагу своїм плавучим резиденціям, лиш час-від-часу при нагальній необхідності навідуючись до столичного палацу.

На велетенську яхту, з пишномовною назвою «Дари океану», що знаходилася посеред відкритого моря, вони потрапили за допомогою аерольоту. Пройшовши контрольну перевірку, в співробітника служби королівської безпеки, посол Качур повів свою супутницю до дверей ліфту, що знаходився неподалік посадкової площадки корабля. Та не встигли вони ступити й кількох кроків, як були зупинені радісним жіночим окриком. Обоє здивовано оглянулися й побачили неподалік себе леді Корнелію, що стояла в оточені кількох незнайомих дам. Вся компанія була виряджена в одяг таких фасонів й кольорів, що аж очі розбігалися, й знаходилася в піднесено-святковому, навіть дещо збудженому стані.

– Здраствуй Ліно! – запанібратське привіталася герцогиня Північної Гавані з мадам Віталіною. – Не хочеш приєднатися, до нашого славного дівчачого товариства?

Назвати дане товариство дівчачим було явною самоіронією, адже більшість його учасниць вже давно досягнули зрілого віку. Та жінка оцінила гумор своєї новоспеченої подруги й не стала відмовлятися від її запрошення, відгукнувшись своїм жартом:

– З радістю долучуся до такої хвацької ватаги неперевершених вертихвісток, спокусниць і хуліганок.

– Знайомтеся, це моя нова подруга Ліна, – відрекомендувала жінку своїм товаришкам леді Корнелія. – А це…

Після представлення всього строкатого товариства, на мадам Віталіну накинулися з розпитуванням хто вона така, звідки, що бачила під час своїх подорожей, які модні тренди зараз популярні в інших світах. В таких розмовах незчулися як промайнула ледь не година, і від ненаситної цікавості «дівчат» міжзоряну мандрівницю врятувала несподівана корабельна сирена, що пронеслася над морем.

– Що це таке? – здивувалася мадам Віталіна.

– Сигнал того, що незабаром розпочнеться урочиста частина святкування, – пояснила одна з приятельок герцогині. – Нам треба поспішати на бальну палубу, щоб зайняти найкращі місця і нічого не проґавити з дійства.

Поки всі пробиралися на бальну палубу яхти, жінка ніби ненароком відстала від балакучого товариства леді Корнелії. Продовжувати пустопорожнє базікання з цими недалекоглядними особами у неї не було ні сил, ні бажань, особливо зважаючи на те, що сюди вона потрапила зовсім не для цього. З чималими труднощами мадам Віталіна зрештою вдалося відшукати в натовпі посла Качура, що жваво балакав з якимось підстаркуватим коротуном. Побачивши свою супутницю дипломат не барячись познайомив її зі своїм співрозмовником. Ним виявився сам правитель планети Синевир, його величність король Тадеуш Третій.

Присівши у глибокому реверансі, дідько б ухопив ці монархічні правила та звичаї, мадам Віталіна красномовно привіталася з самодержцем всього цього світу:

– Вітаю вас, ваша ясновельможна світлосте. Надзвичайно щаслива побачити наочно вашу величність та часточку вашого славного королівства.

Монарх іронічно зиркнув на жінку і вона відразу зрозуміла, що її лестощі залишилися байдужими йому. Та все ж приязно всміхнувшись самодержиць соковитим баритоном промовив: