ЧАСТИНА ДРУГА. ОПРИЧНИЦЯ КНЯЗЯ ТЕРЕЩЕНКА Розділ 1. ПАНІ ВІОЛЕТА З СЕКРЕТНОЇ СЛУЖБИ

Капітан зоряного шлюпа «Пенелопа» Константінос Канаріс ось вже який день поспіль знаходився  у вельми роздратованому стані. Для такого тривалого і емоційного невдоволення набурмосений чоловік мав достатньо вагомі причини. Замість того, щоб займатися прибутковими вантажними перевезеннями між різними світами, він був змушений здійснювати довготривалий переліт на нічим не примітну планету під назвою Синевир. Та уникнути цього рейсу виявилося абсолютно неможливо, бо банк якому Константінос заборгував чималеньку суму поставив категоричний ультиматум, або він негайно виплачує весь свій прострочений кредит зі всякими пеню та набіглими процентами, або ж виконує для них одну делікатну справу.

Шлюп «Пенелопа» в минулому являвся бойовим корветом військово-космічних сил республіки, а Канаріс тривалий час був його незмінним старпомом. Після звільнення в запас колишній офіцер викупив у флоту старий корабель, що вже ось-ось мали здати на брухт. Витративши всі свої заощадження та залізши по самі вуха в борги, чоловік відремонтував та перебудував зореліт, перетворивши його на цивільне судно. Після цього космічний вовк став негоціантом, зайнявшись міжпланетною торгівлею та транспортуванням різноманітних вантажів. Заробляв на цьому не так вже й багато, однак на скромне одиноке життя йому цілком вистачало, залишалася навіть невелика дещиця грошей, щоб потихеньку розплачуватися з колишніми запозиченнями.

Під час своєї багаторічної військової служби Константінос, окрім кількох отриманих поранень й відзнак командування, набув ще однієї нездоланної риси характеру, він щиро полюбив самотність. Тривалі патрульні польоти в компанії нечисельної команди корвета навчили чоловіка цінувати одинокість, насолоджуватися спокоєм, блаженствувати від тої тиші, яку здатен був подарувати тільки безмежний космос. Саме тому, переобладнуючи на свій смак «Пенелопу» він облаштував все таким чином, що вже самотужки міг справлятися з її керуванням. Тепер цьому райському існуванню капітана прийшов несподіваний кінець, адже головним у його завданні стала доставка пасажира до пункту призначення. Там Канаріс  мав висадити гостя на поверхню планети і терпляче чекати від нього подальших вказівок й розпоряджень.

Поява на борту шлюпа незваного незнайомця неабияк псувало настрій капітана весь переліт до Синевиру. Особливо неприємної пікантності в тій ситуації додавало ще й те, що небажаним попутником стала дама. Не те щоб Константінос мав щось проти жінок, навпаки спокійно служив під їхнім командуванням не один рік, але ця пасажирка разюче нагадувала йому колишню наставницю, котра ще в часи його навчання в зоряній академії безжально шпетила курсантів за найменші провинності. Була така ж висока, кощава, незугарна та завше похмура, й однім своїм пихатим і манірним виглядом наче провокувала Канаріс на паскудні спогади далекого минулого.

Мабуть інтуїтивно відчуваючи антипатію капітан до власної персони, пасажирка «Пенелопи» практично всю подорож не виходила зі своєї каюти. За час мандрівки вона не спромоглася промовити до нього й десяток слів, не те що відрекомендуватися. Навіть залишаючи корабель попрощалася лиш однією сухою фразою: «Дякую за переліт, зв'язок триматимемо на обумовленій частоті». Коли за жінкою зачинився вхідний люк шлюзу, Константінос полегшено зітхнув в надії на те, що вже не скоро знову побачить цю неприємну персону. Нехитрі сподівання чоловіка на жаль не справдилися.

Ступивши на посадкову площадку столичного космодрому таємнича незнайомка в першу чергу зайшла в місцеву кібермережу й спробувала зв’язатися з місцевим послом республіки. На її запит, до якої був доданий особистий ідентифікаційний код, відповідь надійшла майже миттєво. У віртуальному полі зору жінки з’явилося зображення немолодого чоловіка з неприховано-невдоволеною гримасою на одутлому обличчі. Нахмуривши погляд він очікувально зиркнув на нахабу що наважилася потривожити його спокій.

– Посол Качур, нам потрібно негайно зустрітися на нейтральній території, – спокійно промовила новоприбула.

Після нетривалої заминки дипломат відповів хрипливим голосом:

– Гаразд. Давайте через півгодини, в ресторані «Чорна перлина», що розташований неподалік космопорту. Дорогу туди сподіваюся знайдете без проблем самі?

На це іронічне запитання можна було б і не відповідати, адже дипломат напевне й сам добре знав, що люди такого штибу, як вона, достеменно володіють топографічною інформацією про місцевість в якій зараз знаходяться. Однак все ж жінка кинула коротке «Так» і тільки тоді перервала зв'язок. В запропонований ресторан космічна мандрівниця прийшла задовго до обумовленої години. Уважно оглянувши велелюдний зал, вона вмостилася за вільний столик та зробила замовлення. Після остогидлого раціону «Пенелопи», що вже сидів їй в печінках, хотілося спробувати чогось новенького та смачненького.

Посол Качур був людиною пунктуальною і появився точно назначений час, коли жінка вже добряче попоївши насолоджувалася прохолодним морсом. Привітавшись міцним рукостисканням він всівся навпроти неї і стиха промовив:

– Може тепер поясните хто ви така і яка мета вашого візиту на Синевир? З того ідентифікаційного коду, що отримав, можна лиш зрозуміти, що у вас надзвичайно високий рівень повноважень, однак до міністерства закордонних справ ви точно не належите. Вся інша інформація про вашу посаду і завдання для мене на жаль недоступна.

– Є речі про які краще не знати – загадково відповіла незнайомка і холодно зблиснувши своїми сірими очима додала. – Та дещо зараз вам все ж таки мушу розповісти. І так, мене звати мадам Віталіна, і я дійсно маю лише опосередковане відношення до вашого міністерства. Працюю на одну серйозну організацію, назву якої не хотілося б тут зараз озвучувати, та повірте на слово, вона має чималий вплив на самій верхівці керівництва республіки. Сюди прилетіла з неофіційною місією, на прохання однієї вельми поважної в столиці людини. Маю провести тут невелике конфіденційне розслідування, і дуже сподіваюся на вашу посильну допомогу та підтримку у цій справі.