Розділ 8. БРАНКА ГІЛЬДІЇ ВІЛЬНИХ ТОРГІВЦІВ

Своє секретне лігвище колишня десантниця влаштувала в невеличкій комірчині, неподалік машинного відділення корабля. Приглушене переборками, протяжне гудіння потужних турбін і ритмічна вібрація корпусу, від обертання масивних гвинтів, навіювали на жінку якийсь дивний спокій та впевненість у собі. Майже все своє свідоме життя вона провела на цивілізованих планетах, серед сучасних електронно-інформаційних систем і різноманітних технічних приладів та механізмів. Навіть під час бойових операцій у складі десантних підрозділів флоту у неї завжди був контакт з побратимами по зброї й всім зовнішнім світом. Тепер же Барчук залишилася одна, без зв’язку та будь-якої сторонньої підтримки, й могла розраховувати вибратися з цього всього лайна лише з допомогою власної кмітливості, вправності й сподівання на дрібку простої вдачі.

 Роздумуючи над фатальною долею їхнього загону, Роксолана швидко прийшла до невтішного висновку – їх елементарно підставили та обманули. Вже не залишалося й найменших сумнівів у тому, що справа набагато заплутаніша й серйозніша ніж їм говорили на інструктажі. У ній вочевидь задіяні такі впливові сили, що навряд чи будуть зазіхати на звичайні морепродукти з непримітної планети. Ця могутня організація завербувала двох бойовиків «Чугайстра», щоб ті безжально ліквідували своїх товаришів та викрали «Королівську славу». Для чого? Вже точно не для того щоб передати весь улов риби якимось міфічним контрабандистам. Тоді що такого цінного є на кораблі? Безліч запитань на яких у жінки не було відповідей, і яка навіть не мала з ким поділитися своїми сумнівами й припущеннями.

Міркуючи над своїми подальшими кроками Барчук швидко відкинула ідею, обережно вибратися назовні й потихеньку придушити двох вбивць. Хоч плавуча база все таки цивільне судно, на якому відсутня система спостереження у вантажних трюмах і допоміжних технічних відсіках, бо це виявилось би занадто дорогим задоволенням, та все ж якісь охоронні сенсори неодмінно встановлені на верхній палубі. Якщо ж врахувати, те що головний комп’ютер знаходився під контролем ворогів, то шансів непомітно підкрастися до них у Роксолани практично немає. А навіть якби така можливість і була, то жінка дуже сумнівалася, що зрадники тепер розлучаються одне з одним хоч на мить, і виступати одній голіруч проти цієї озброєної парочки виявилось би повним безумством. Зрештою що б це їй дало? Вона ж колишня десантниця, а не морський капітан, що добре петрає в тому як і куди привести своє судно. В своїх роздумах найманка вирішила просто чекати подальшого розвитку подій, сподіваючись на те, що ця подорож буде нетривалою і незабаром закінчиться, а тоді у неї можливо появиться шанс зв’язатися з представниками влади та викликати підмогу. Надія не надто оптимістична, але чогось кращого у Барчук зараз не було.

Частково розрахунки Роксолани почали справджуватися вже на третій день її вимушеного самітництва. Жінка тільки-но прокинулася від неприємного воркотіння голоду в животі, як відчула своїм імплантатом слабку роботу якоїсь незнайомої кібермережі. Швидкий аналіз її параметрів дав Роксолані два цікавих факти, вхід в мережу був зашифрований, а отримуваний сигнал ставав хоч і повільно, однак чимраз чіткіший та сильніший. Це беззаперечно доводило, що вони прямують до якоїсь технологічно-розвиненої місцевості і часу до зустрічі з невідомими «гостями» залишилося вже небагато. Саме стільки щоб особистий чип найманки зумів зламати пароль входу в кібермережу. На більше Барчук не наважилася боячись, щоб її активність не засікли охоронні системи, тай скромні можливості чипа не дозволяли розшифровувати серйозні коди.

Коли «Королівська слава» прибула до невідомого пункту призначення, колишня десантниця вже була готова до рішучих дій. Вона обережно вибралася зі свого сховку й принишкла на баку судна. Першим що побачила жінка непомітно вибравшись на палубу, був горизонт вкритий суцільним полем блідо-зеленої криги. Барчук знала про існування полярних шапок на планеті, та не думала що їх так далеко занесло, й раділа з того, що її комбінезон, поміж всього іншого, зданий захищати тіло власниці від лютої холоднечі. Однак видовище що відкрилося очам Роксолані суттєво ускладнювало її становище і добавляло ще чимало питань без відповідей. На льодяному березі розташовувалася справжнє поселення. Кілька подовгастих споруд припорошених снігом, що мабуть були ангарами або складами, висока щогла з антенами радіозв’язку, портовий причал де пришвартувалося два невеличких катера і навіть посадкова площадка з орбітальним космопланом. Нічогенький такий об’єкт в місцевості, в якій звичайним людям здавалось би робити нічого.

Як чинити дальше Роксолана не встигла вирішити, бо її імплантат зв’язку раптом передав аудіо-повідомлення незнайомим чоловічим голосом:

– Пані Барчук, до вас звертається комендант поселення Вільних Торгівців гер Вальтер Браун. Нам достеменно відомо, що в даний момент, ви знаходитеся на борту плавучої бази «Королівська слава». Негайно здавайтеся і обіцяю, що вам не завдадуть ніякої шкоди. В противному випадку, я буду змушений вдатися до рішучих дій. Проявіть здоровий глузд та не наробіть непоправних дурниць.

Цей запис транслювався без перерви на всіх частотах. Прослухавши його разів з десять найманка вирішила, що втрачати їй нічого тож почала перемовини:

– Чому я маю вірити вашим обіцянкам, якщо навіть не знаю хто ви. Та й про які гарантії можна говорити після того як у мене на очах підло вбили моїх побратимів.

Хвилини зо три в ефірі ще чулося попереднє звернення після чого той же голос промовив:

– Те що трапилося в морі – велика помилка. Наші люди погарячкували і вчинили необдумано. Тут такого не трапиться. Даю слово офіцера. Здавайтеся і поговоримо в більш спокійній атмосфері.