Розділ 5. МІСЦЕ ПРИЗНАЧЕННЯ – ПЛАНЕТА СИНЕВИР

Наступного ранку Барчук вже була на центральному космодромі Санжар. Тут їй, насамперед, звеліли передягнутися в цивільний одяг. Тепер замість невиразної десантниці у військовій уніформі, постала жінка середнього зросту, з коренастою фігурою, коротким русявим волоссям і яскраво-блакитними очима на круглому обличчі. Звісно не писана модельна красуня, з якось популярного сайту модного одягу, однак і не без дрібки привабливості та спокуси.

Темно-синій піджак строгого фасону, і такого самого кольору брюки надавали їй ділового, статечного вигляду. Така собі поважна офісна працівниця, що зібралася в міжзоряну мандрівку по справам компанії де працювала. Зрештою за фальшивими документами, які вручили Роксолані, так воно й було. Згідно ним, її звали Діана Квіткова, й вона являлася представницею великої торговельної мережі, що відправлялася на планету Синевир з метою укладання нових контрактів.

У відповідності до цієї легенди в чип Барчук переслали всі потрібні дані як про саму торговельну мережу, так і про її безпосередні обов’язки у компанії. Окрім інформаційних файлів, жінці також інсталювали кілька бойових програм, що були видалені у неї під час звільнення Роксолани з армії. Нічого особливого, стандартні драйвери, що допомогли активувати всі допоміжні імплантати, встановлені в тілі колишньої десантниці. Тепер вона повернула собі здатність до швидкої регенерації тілесних ушкоджень, отримала підвищену фізичну силу м’язів, гостроту зору та чуттєвість слуху у розширених діапазонах сприйняття, а заодно увімкнувся прицільно-навігаційний комплекс та система зв’язку з кіберсферою.

Такі додаткові можливості власного організму дозволили Роксолані відчути себе значно впевненішою в своїх силах й спокійнішою за подальшу безпеку. З їх допомогою вона гарантовано могла дати добрячого відкоша будь-якому нападнику. Протестувавши встановлені програми найманка не могла стримати свого захоплення. «Чугайстер» наочно продемонстрував їй, що він насправді солідна компанія. Всі драйвера були автентичними, розробленими в ІТ-лабораторіях Військово-космічних сил республіки, без найменшого натяку на піратську прошивку. Звідки у охоронної фірми такі першокласні військові технології можна було лише здогадуватися.

Переліт до місця призначення тривав понад десять стандартних днів. Весь той час Барчук практично не виходила зі своєї каюти. Хоч вона й підозрювала, що на борту зорельота знаходяться й інші найманці з її майбутнього загону, та до жінки на контакт ніхто з них не виходив, тож єдине, що їй залишалося, то це старанно студіювати матеріали, про планету на яку вона направлялася. Згідно них Роксолана дізналася, що Синевир давно заселений світ, правда зі своїми особливостями. Гравітація тут виявилася дещо більшою за земну, однак в атмосфері азоту було трохи менше. Його замінювала суміш інших газів, які однак не могли зашкодити здоров’ю людини. Ще однією особливістю цієї планети стала її географія. Практично всю поверхню вкривав однин-єдиний океан, на безмежних просторах якого дрібним розсипом були розкидані нечисленні архіпелаги земної тверді. Саме тому головним зайняттям місцевого населення стало рибальство, а єдиним продуктом експорту – особливі сорти риб, що на багатьох світах вважалися вишуканим делікатесом. Якраз закупівлею рідкісних морепродуктів й мала за легендою займатися на Синевирі жінка.

Роксолана уважно переглянула всі пізнавальні мнемофільми, і перечитала цілу купу інформативних файлів, що їй підготували спеціалісти «Чугайстра», та так і не збагнула якого біса вони летять на цю водяну планету. Що там такого надзвичайно цінного, що його потрібно охороняти цілим загоном високопрофесійних найманців? Невже риба та водорості? Іншої відповіді у неї поки що просто не виникало, і це неабияк заінтригувало Барчук.

Вийшовши на орбіту Синевиру корабель почав приймати вантажні контейнери з планети. Все робилася в автоматичному режимі тож на поверхню опускалася лише невеличка групка людей. Була серед них і Роксолана. Коли вхідний люк зачинився і орбітальна шлюпка відчалила від носія, одна з пасажирок, невисока тендітна жіночка зі шкірою бронзового кольору й пишними чорними кучерями різко перемінила свою поведінку. Наче скинувши з себе маску безтурботності і байдужості впевнено піднялася зі свого місця та іронічно всміхнулася.

– Ну що друзі-соратники, – голос у неї був хриплувато-протяжний. – В подальшій потаємності вже немає ніякого сенсу тож будемо знайомитися. Мене звати Ліля Перебийніс і я ваша нова командирка. Ім’я та прізвище звісно вигадані, та така вже специфіка нашої роботи, тож мусите мене звати саме так. Ваші теперішні дані мені відомі, та маєте представитися, після чого я введу вас в курс справи і повідомлю головну ціль нашого завдання.

Знайомство між найманцями зайняло небагато часу, адже весь загін складався лише з шести людей. Трьох чоловіків і такої ж кількості жінок. Окрім Лілі і Діани Квіткової, себто Роксолани, в їхню групу входили Тая Семенюк, Костя Полохливий, Тарас Чорнобровий й Юрко Чепурний. З зовнішнього вигляду важко було відразу здогадатися хто і в якій спеціалізації найкращий, та з досвіду колишньої служби Барчук не сумнівалася що серед них точно є першокласний снайпер та майстерний підривник, а можливо що й не один. Та все це проясниться вже в найближчому майбутньому.

Коли з представленням було завершено Перебийніс розпочала інструктаж:

– З отриманих файлів ви вже маєте непогане уявлення про планету, на яку ми незабаром спустимося. Від себе трохи додам інформації про політичну систему що панує там. За своїм устроєм це – абсолютна монархія. Єдиною і незаперечною владою у ній є король. В даний момент на престолі сидить такий собі Тадеуш Третій. Правитель особливо нічим не примітний, але з нашою республікою має підписаний мирний договір, й веде взаємовигідну для обох сторін торгівлю. Він нам поставляє дари океану, а ми йому – промислові товари, нові технології і предмети розкоші.