Розділ 4. ТРЕНУВАЛЬНИЙ ТАБІР «ТИХА ЛОЩИНА»

Вже перші дні проведені в тренувальному таборі, що звався «Тиха лощина», змусили Роксолану кардинально перемінити свою думку про охоронну фірму «Чугайстер». Тутешні інструктори виявилися не менш безжальними й вимогливими, ніж ті що вона раніше зустрічала в армії. Вони ганяли бідолашних новобранців до сьомого поту й повної знемоги. Навіть підготовлена до важких навантажень десантниця мусіла визнати, що деякі задані вправи вона виконує на максимуму своїх сил. Зрозуміло, що з усієї їхньої групи, вона була чи не єдина кому це вдавалося.

Та якщо з фізичними вправами все було зрозуміло, то інші тренування викликали у Барчук неабияке здивування. Перше, що вразило жінку стали уроки фехтування. Здавалось би, нащо у вік лазерної і плазмової зброї вміти користуватися древніми мечами та кинджалами? Ними ж нереально навіть досягти, а не те що проткнути ворога, який одягнув захисний бойовий костюм. Однак в охоронній фірмі вважали зовсім по іншому й змушували найманців щодня виписувати на плацу неймовірні піруети. Тут вже Роксолані було не до лідерства, адже нерідко траплялося й таке, що вона програвала в спарингах суперникам, які з першого погляду здавалося й нігтя її не варті.

Ще одні часті зайняття, смисл яких залишився для десантниці малозрозумілими, це регулярні стрільби в тирі зі старовинної вогнепальної зброї. Великої ефективності в сучасному бою від тих раритетних гвинтівок і револьверів звісно годі було сподіватися, а от гуркоту й смороду вистачало. Освоїти їх жінці стало не надто складним завданням, все таки ці знаряддя вбивства більш-менш нагадували те з чим вона регулярно мала справу під час своєї служби у війську. Єдине, що дошкуляло після таких вправ були закладені вуха й синці на правому плечі.

Загалом дні виявилися настільки насиченими всілякими тренуваннями, що надвечір всі новобранці буквально валилися з ніг від втоми. Однак це не заважало декотрим з них знайомитися з іншими найманцями, заводити дружні стосунки й навіть дозволяти собі скороминучі любовні романи. Начальство табору на таке дивилося скрізь пальці. Все таки це була не регулярна армія, а приватна охоронна фірма і її співробітники, у вільний від справ час, могли займатися чим їм заманеться. Головне щоб не порушували дисципліну, дотримувалися порядку й не спричиняли зайвих проблем та клопотів.

Роксолана незабаром відшукала свого архітектора, з яким провела кілька вельми приємних ночей на борту «Кокетки». Ну як відшукала, просто випадково зустріла, на сніданку в табірній столовій. Виявилося що приятель потрапив у саперну сотню, яка розташовувалася в сусідній казармі. Тоді вони трохи погомоніли, а вже невдовзі якось само-собою знову продовжили ту близькість, що зародилася між ними в міжзоряному польоті. Хоча обоє прекрасно розуміли, що все це не триватиме довго, адже їх в любий момент могли розкидати по різних світах.

Окрім коханця, Барчук примудрилася завести в тренувальному таборі й особистого ворога. Ним став бунчужний чужої сотні, що славився своєю дратівливою вдачею і запальним характером. Конфлікт виник буквально на пустому місці. Просто бунчужний в той день був без настрою, тож почав присікуватися до Роксолани через неналежно віддану йому честь. Хоча причіпка й була абсолютно безпідставною, та жінка б змовчала на неї якби не одне але. Цей бовдур, який полюбляв хизуватися тим, що служив у спецпідрозділі гетьманської розвідки, почав кепкувати з куреня де вона раніше служила. Цього вже колишня десантниця стерпіти не змогла, тож не кажучи й слова вона одним влучним аперкотом відправила нерозумного базікала в глибокий нокаут.

Якихось офіційних наслідків ця сутичка не мала, бо бунчужний вочевидь не хотів знеславитися перед всім табором, тож мовчав про скоротечну бійку мов риба. Та Роксолана чудово знала людей такого штибу й не сумнівалася в тому всілякої підступної підлоти від нього їй не обминути. Тому жінка намагалася бути насторожі й старалася оминати десятою дорогою хвалькуватого недотепу. На жаль це вдавалося Барчук не надто довго. Одного світанку, повертаючись від любовного побачення з архітектором, вона потрапила в засідку. П’ятеро примарних фігур немов матеріалізувавшись з потойбіччя мовчки накинулися на неї. Розслаблена десантниця відреагувала радше рефлекторно, ніж усвідомлено. Вправно ухилившись від першого удару, вона у відповідь хвицнула ногою в коліно одного з нападника. Потім спритно перекрутившись нанесла точний хук ще одному супротивнику…

Минуло не більше хвилини сутички, як всі нападники безпорадними колодами розпласталися на землі й голосно волали від нестепного болю. Роксолана нахилилася над одним з розпростертих тіл і здерла з нього маску. Під нею ховалася мерзенна пика остогидлого хорунжого. За мить на зчинений гармидер примчав патруль, який заарештував Барчук й запроторили її на табірну гауптвахту. А вже вранці розпочалося розслідування нічного інциденту, яке проводив Влад Баторій. Саме в його кабінет під конвоєм і доставили невезучу десантницю.

– І так, що ми маємо на даний момент, – механічним тоном мовив інструктор впившись своїми безбарвними очима в обличчя жінки. – Під час світанкової сутички, у якій ви брали участь, тілесні ушкодження отримали п’ятеро співробітників компанії. Рядовим Дубовому і Пискливому було поламано ребра, рядовій Каланча складають потовчене коліно, у чотового Здирача струс мозку середньої тяжкості, а у бунчужного Гладун вибито щелепу і роз’юшено носа. Невже вся ця вистава лише заради того, щоб показати яка ти крута воячка?

– Та ні, просто так сталося, – коротко відповіла Барчук і прямо запитала. – То компанія розриває зі мною контракт?

– І не сподівайся, – іронічно хмикнув Баторій. – Як би «Чугайстер» звільняв людей за такі дріб’язкові провини, то незабаром ми б взагалі залишилися без працівників. Звісно ж, з твоєї платні вирахують відповідні суми на лікування скалічених тобою бідолах, згодом ти вибачишся перед ними, та й по всьому. Зрештою постраждалі самі винуваті, нічого було слухати намовлянь Гладуна й вп’ятьох лізти на одну. Між нами кажучи вони отримали те на що давно вже заслуговували. Та зараз мене більше хвилює зовсім не це.