Розділ 3. МІЖЗОРЯНА ОХОРОННА КОМПАНІЯ «ЧУГАЙСТЕР»

Після тої несподіваної розмови, у барі космопорту, в житті Роксолани Барчук сталося багато суттєвих перемін. Тоді, колишня космодесантниця не надто довго вагалася зі своєю згодою. На Боярці її більше нічого не затримувало, хоч якихось перспектив для неї тут не було, тож жінка не роздумуючи, з легким серцем, прийняла пропозицію вербувальниці Ольги. Тим паче, що умови контракту виявилися доволі пристойними. Три стандартні роки служби в охоронній компанії з хорошою платнею і гарантованим страховим полісом на випадок якихось нещасть. Одяг, харчування й медичне обслуговування за рахунок фірми. Якщо робота їй сподобається, то контракт можна буде продовжити ще на п’ять років. Що ще може прагнути людина у якої все життя полетіло шкереберть і яка не має конкретних планів навіть на завтрашній день.

Єдине що в цьому всьому трохи непокоїло Барчук була сама назва охоронної компанії. Про «Чугайстер» вона багато чула ще під час своєї служби у гетьманському війську. Подейкували, що начебто це не якась звичайна охоронна структура, а справжня бойова армія, яка через підставних осіб належить особисто самому князю Терещенко – найбагатшому і найвпливовішому магнатові республіки. За різноманітними слухами й чутками, що ширилися між її однополчанами, виходило, що найманці «Чугайстра» приймали участь у багатьох потаємних акціях, відзначалися особливою відчайдушністю та зухвалістю, а за своїми професійними якостями практично не поступалися навіть зоряному десанту.

Роксолана не надто вірила у ці численні історії, вважаючи їх звичайними байками та побрехеньками, якими так славляться вояки всіх армій всесвіту. Вона сама прослужила майже чверть століття і прекрасно знала стільки потрібно часу, зусиль і коштів, щоб підготувати першокласного бійця. Навряд чи навіть у такої заможної людини яким був князь Терещенко вистачило б стільки ресурсів та можливостей, щоб сформувати власну, приватну армію. Мабуть все що йому вдалося, так це зібрати орду всіляких пройдисвітів і авантюристів, що навіть нігтя не варті були справжнього космодесантника. Тому вербувальниця Ольга й поводила себе так нав’язливо й нахабно, щоб лише привернути її увагу та спокусити підписанням контракту.

Що ж, незабаром жінка сама в цьому наочно переконається, адже непримітна шхуна «Кокетка», пасажиркою якого вона була, вже майже досягла мети свого польоту. За той час, що вони добиралися з Боярки до Санжар, їхній невеликий зореліт зупинявся ще на кількох планетах, щоб забрати з них новоспечених найманців «Чугайстра». Ніхто з них до пуття не знав, що таке тягнути на собі армійське ярмо, хоча більшість були непоганими спеціалістами в інших сферах. Барчук навіть неабияк здивувалася з того, нащо охоронній компанії здалися, для прикладу, геологи та мікробіологи. Та відповіді на такі питання були поки що поза межами її компетенції. З одним таким фахівцем-архітектором жінка навіть знічев’я закрутила невеликі шури-мури. Нічого такого особливого, звичайний тимчасовий роман, без будь-яких зобов’язань і обіцянок. Добре провели вільний час, подарували одне одному кілька приємних ночей, та й по всьому.

Санжари, які були вотчиною князя Терещенка і де знаходилася головна база «Чугайстра», зустріли найманців доволі непривітно. Хоча планета й мала атмосферу земного типу та славилася своїми численними заповідниками і фешенебельними курортами, однак в той день їм явно не пощастило. «Кокетка» торкнулася посадкової площадки саме під час проливної зливи і шаленого буревію. І хоча така погода ніскільки не зачепила пасажирів шхуни, які спокійнісінько перебралися в термінал космопорту по пересувному, водонепроникному рукаві, проте Роксолані це видався не надто сприятливим знаком. Як більшість космодесантників жінка була достатньо забобонною для того щоб брати до уваги те, як відбувається її знайомство з кожною новою планетою. Санжари своїм дощем і вітром наче відразу попереджували, що на вдачу й успіх тут краще не надіятися.

Відразу після прибуття, пістряву ватагу найманців провели у великий ангар, де їх зустрів високий худорлявий чоловік блідим овальним обличчям і безбарвними очима під кущавими бровами. Одягнутий в форму-«хамелеон» без будь-яких знаків розрізнення, однак з явно військовою виправкою, він окинув чіпким поглядом кожного з них і лиш тоді заговорив бадьорим тоном:

– Честь маю, панове новобранці! Радий вітати вас в нашій славній компанії. Буду небагатослівний. Підписавши контракт з нами, ви не лише влаштувалися на роботу, ви потрапили в справжнє братство, адже «Чугайстер» не тільки місце праці, тепер це ваша сім’я де завше панує дружба, взаємовиручка і повага один одного…

Слухаючи цю промову Барчук подумки іронічно хмикнула. Армійський дух всюди однаковий, хоч тобі офіційне військо республіки, хоч приватна охоронна фірма. Ті ж самі слова, порівняння й заклики. Все це вона вже якось чула раніше, багато років тому, коли поступала на службу в військово-космічні сили гетьмана. Нічого не змінилося й по сьогодні. Навіть пафосна урочистість в голосі промовця звучить практично ідентично. Тоді правда, такий спіч викликав у неї неабияке піднесення і хвилювання душі, тепер же все почуте могло лише спонукати до поблажливих усмішок і в’їдливих зауважень, про які втім не варто було знати комусь з оточуючих.     

– …моє ім’я Влад Баторій і я буду вашим першим інструктором та командиром, – закінчив свій виступ довгов’язий чолов’яга.

Ще раз окинувши поглядом найманців він владним голосом наказав:

– Струнко. Рівняйсь. На право. Кроком руш.

Підкоряючись команді інструктора гурт новобранців слухняного почимчикували до стратосферного планетольота, що бовванів неподалік. Не минула й година часу як вони вже опинилися на протилежному боці планети, де панувала тиха зоряна ніч. Тренувальний табір, куди потрапили новоспечені найманці, був занурений в безтурботний сон. Черговий відвів їх в казарму, показав кожному його особистий спальний бокс, й наказав не барячись лягати спати.