ЧАСТИНА ПЕРША. ВІД ДЕСАНТНИЦІ ДО НАЙМАНКИ Розділ 1. ПЕРШІ КРОКИ ЦИВІЛЬНОГО ЖИТТЯ

– Хлоп’ята та дівчатка, наш галактичний крейсер «Спритний» заходить на посадку. Велике прохання до всього екіпажу й пасажирів корабля десь зручно прилаштувати свої дорогоцінні дупки, бо зараз нас добряче погицає, мов у дідька на колінці.

Жартівливо-фривольне оповіщення капітана Тюїті Нагумо суднова трансляційна мережа рознесла глухою луною по всіх закутках їхнього зорельота. В своєму звернені командир з неабияким почуттям гумору переборщив практично у всьому. Насправді «Спритний» був не грізним галактичним крейсером, а лише звичайним кур’єрським кліпером, єдине озброєння якого складалося з кількох дрібнокаліберних електромагнітних гармат і малопотужних лазерів, здатних хіба що розстріляти невеликий метеорит. Та й в офіційному реєстрі республіканського космічного флоту він числився під скромним десятизначним буквено-цифровим індексом, як і належить крихітному суденцеві, головним завданням якого було доставляти поштові відправлення з однієї планетної системи на іншу. Але який зоряний шкіпер відмовить собі в задоволенні підняти ранг свого корабля й дати йому милозвучну назву?

Надто пишномовно та перебільшено пролунало й оце «хлоп’ята та дівчатка», адже сам екіпаж кліпера складався лише з трьох чоловік. Власне самого капітана Нагумо, його першого помічника та астронавігатора Томаса Кохрена й головного техніка, а за сумісництвом корабельного зброяра Жана Бара. Єдиною ж пасажиркою і жінкою на «Спритному» виявилася Роксолана Барчук. Її прийняли на борт міжпланетного кур’єра проти всяких правил та інструкцій флоту. Однак коли попереду три стандартні тижні нудного перельоту, в такій невеликій посудині яким був їхній поштовий зореліт, ніхто особливо не стане зважати на всілякі бюрократичні заборони та вказівки. Тим паче, що вона була не чужою для них, бо й сама ще недавно служила в лавах космічного десанту.

Варто зазначити, що екіпаж кліпера ні разу не пошкодував з того, що взяв з собою «зайцем» в рейс цю жінку. Спершу Жан Бар, як знаний на багатьох планетах жіночий серцеїд та ловелас, вирішив було спокусити Барчук своїм вишуканим красномовством і неперевершеною елегантністю. Проте практично відразу отримавши від колишньої десантниці рішучого відкоша, чолов’яга був змушений швидко вгамувати свої велелюбні наміри й надалі ставитися до неї виключно, як до хорошої подруги, що непогано розбиралася в корабельних механізмах. Капітан «Спритного» знайшов у пасажирці безвідмовну слухачку його анекдотів, небилиць та фантастичних історій, яких він знав незліченну кількість, і які з неабияким задоволенням готовий був розповідати будь-кому необмежену кількість часу. Ну а астронавігатор, у вільні від його прямих обов’язків хвилини, залюбки грав з жінкою в нарди, однаково емоційно реагуючи як на свої виграші, так і на програші.

Три тижні подорожі промайнули швидко та непомітно. Дві години тому кур’єрський кліпер виплигнувши з гіперпростору почав звичне гальмування, щоб вийти на орбіту планети Боярка, кінцевої мети їхнього польоту. Там «Спритний» мав здати привезену ним пошту, прийняти в свої трюми нову, й заправившись пальним знову податися в мандри неозорими просторами безмежного космосу. На цей раз вже без неї. Напевне саме через це Нагумо й зробив своє гумористичне звернення, передчуваючи смуток від близького розтавання. Мабуть хотів цим жартом прагнув трохи підняти настрій як своєму екіпажу так і їй особисто. Що ж в чуйності йому не відмовиш.

Боярка була планетою безатмосферного типу з гравітацією 50% від стандартної й вважалася відсталою глушиною республіки. На ній навіть не було військової бази флоту, тож «Спритному» довелося сідати на цивільний космодром столичного міста з назвою Кристинопіль. З кіберпедії Барчук знала, що колись тут промислово добували вельми цінний метал – берилій. З часом його запаси повністю вичерпалися й раніше процвітаюче місто шахтарів перетворилося на прихисток всіляких пройдисвітів та аферистів, що безуспішно шукали нових родовищ для власного збагачення. Сама планета остаточного втратила свою привабливість для гетьманського уряду, на неї просто махнули рукою й тримали тут символічний адміністративно-поліцейський апарат лиш для підтримання такого-сякого порядку.

Барчук потрапила на Боярку внаслідок непростих життєвих обставин. У колишньої десантниці просто не було іншого вибору. Після ганебного звільнення з війська їй дали лише стандартну добу для того, щоб назавжди зникнути з поля зору армійського начальства. Перший-ліпший корабель, що тоді залишав їхню базу на Дівичах, був саме кур’єрський кліпер «Спритний». З його командиром Нагумо жінці вдалося домовитися швидко і практично за безцінь, а місце призначення – Кристинопіль видався їй нічим не гіршим за сотні інших, розкиданих по республіці й забуті богом містечок. Головне що подальше від центральної влади й правоохоронних органів, що так полюбляють задавати незручні запитання.

Кілька разів легко хитнувшись маленький зореліт м’яко спустився на посадкове поле планети. Тихо зашипіло повітря вириваючись зі шлюзу, й вхідний люк повільно відчинився. Барчук в скафандрі, з невеликим контейнером в руці, де знаходилися її нечисельні особисті речі, неспішно спустилася по пандусі на кам’яні плити космодрому. За кілька хвилин до того, прощаючись, астронавігатор від імені всього екіпажу запропонував їй залишитися до наступної зупинки, та жінка чемно подякувавши, рішуче відмовилася від цієї спокусливої ідеї. На кліпері було непогано, але їй час самотужки влаштовувати своє подальше життя, і першим кроком для цього мала стати Боярка.

Першим хто зустрів колишню десантницю, після проходу нею повітряного шлюзу космопорту, був підстаркуватий сутулений прикордонник. Черкнувши сканером по ідентифікаційному штрих-коду витатуюваному на зап’ясті її правої руки, він кілька секунд зчитував за маленького дисплея отриману інформацію, а потім байдужим тоном задав стандартне запитання: