20 глава

Минув деякий час, і Еліс нарешті почала звикати до нового життя.

Те, що спочатку здавалося їй черговим випробуванням, поступово перетворилося на щось приємне. Школа більше не викликала тривоги, а ранкові збори перестали супроводжуватися думками про те, як пережити ще один день серед незнайомих людей.

Особливо змінилося ставлення однокласниць.

Дівчата, які спочатку лише з цікавістю поглядали на новеньку, тепер охоче запрошували її до своїх розмов, ділилися новинами й навіть сперечалися, кому дістанеться місце поруч із нею.

Її незвичайне руде волосся, якого Еліс раніше трохи соромилася, стало справжньою родзинкою.

— Ти знаєш, що в тебе неймовірний колір волосся? — якось сказала одна з однокласниць.

— Знаю. Мені про це вже сьогодні тричі нагадували, — засміялася Еліс.

— Бо це правда! Я б теж хотіла таке.

Кайла лише похитала головою, спостерігаючи за подругою.

Вони з Еліс уже давно стали нерозлучними. Дівчата разом ходили на уроки, обідали, обговорювали домашні завдання й після занять нерідко затримувалися, щоб просто поговорити.

Та зміни відбувалися не лише в особистому житті.

Навчання теж поступово покращувалося. Еліс стала уважнішою на уроках, почала краще засвоювати матеріал і вже не почувалася такою розгубленою, коли вчителі зверталися до неї із запитаннями.

Вона навіть сама дивувалася, наскільки легше їй стало зосереджуватися.

Одного вечора, сидячи за столом, Еліс відклала зошит і задоволено подивилася на виконане завдання.

— Невже це та сама дівчина, яка ще недавно боялася контрольних? — почула вона голос дядька.

Тірнар стояв у дверях кімнати, спостерігаючи за племінницею.

— Люди змінюються, — усміхнулася Еліс.

— Бачу. І, здається, не тільки оцінки в тебе покращилися.

— А що ще?

— Настрій. Ти знову багато смієшся.

Еліс на мить замовкла, а потім тепло всміхнулася.

— Мабуть, тому що мені нарешті добре.

Тірнар нічого не відповів, лише підійшов і легенько скуйовдив її волосся.

Проте Еліс уже мала одну ідею, яку давно хотіла втілити.

Вона підняла на дядька хитрий погляд.

— До речі, я запросила гостей.

— Гостей? — перепитав він.

— Так. Тебе це здивує, але я запросила Керолайн.

Тірнар завмер.

— Керолайн?

— Саме її. І не роби такого вигляду, ніби я запросила цілу делегацію.

— Еліс, а навіщо?

— Ми давно не бачилися. Та й мені здається, їй буде приємно завітати до нас.

Тірнар підозріло примружився.

— Ти щось задумала?

— Я? Нічого такого.

Її невинний вираз обличчя чомусь зовсім не переконав дядька.

Еліс лише усміхнулася й повернулася до зошита.

Вона прекрасно пам'ятала погляд Керолайн, коли та востаннє дивилася на Тірнара. Тоді дівчина помітила те, чого, здавалося, самі дорослі воліли не помічати.

І тепер збиралася трохи допомогти долі.

Наступного дня Еліс поділилася задумом із Кайлою.

— Ти справді хочеш їх звести? — перепитала подруга, ледве стримуючи сміх.

— Я хочу дати їм можливість трохи більше поспілкуватися.

— Це називається звести.

— Називай як хочеш.

Кайла засміялася.

— А якщо нічого не вийде?

— Тоді принаймні ми спробували.

Дівчата переглянулися й майже одночасно усміхнулися.

План був простий: запросити Керолайн у гості, прикрившись цілком правдивою причиною — вони скучили за своєю колишньою класною керівницею.

А все інше мало скластися само собою.

Після уроків Еліс і Кайла поверталися додому, жваво обговорюючи майбутню зустріч.

— Тільки уяви обличчя твого дядька, коли він зрозуміє, навіщо ти все це організувала, — сміялася Кайла.

— Думаю, він уже щось підозрює.

— Тоді нам доведеться поводитися дуже переконливо.

— Ми ж просто скучили за Керолайн, — з абсолютно серйозним виглядом відповіла Еліс.

— Звісно. А до чого тут її погляди на Тірнара?

Обидві розсміялися.

Та коли вони наблизилися до будинку, розмова несподівано обірвалася.

Біля під'їзду стояв автомобіль.

Еліс уповільнила крок.

Вона добре знала цю машину.

Це було авто батьків Грея.

Кайла теж помітила його й перевела погляд на подругу.

— Еліс… Це ж…

— Так, — тихо відповіла дівчина.

Вона зупинилася, не відводячи очей від автомобіля.

У голові одразу промайнули десятки запитань.

Чому вони тут?

Що сталося?

І головне — чому приїхали саме зараз?

Еліс повільно перевела погляд на вікна будинку.

Здавалося, звичайний день щойно перестав бути звичайним.

Кінець глави.