19 Глава. Ключ до місця, якого не мало існувати

— Я все ще вважаю, що це погана ідея, — сказала Кайла.

Еліс, яка вже втретє перевіряла вміст своєї сумки, навіть не підняла голови.

— Ти сказала це п’ять хвилин тому.

— І за ці п’ять хвилин моя думка не змінилася.

— Яка послідовність! Треба записати цю історичну мить.

Кайла закотила очі, але куточки її губ зрадницьки сіпнулися.

На столі між ними лежав ключ.

Старий, трохи потемнілий, із незвичним візерунком на голівці. Бабуся віддала його Еліс кілька днів тому, супроводивши подарунок фразою, яка досі не давала дівчатам спокою:

«Не кожні двері ведуть туди, куди ви очікуєте. І не кожен ключ відмикає те, що ви шукаєте».

Звісно, після таких слів просто покласти ключ у шухляду було неможливо.

Принаймні Еліс так вважала.

— Бабуся сказала, що він відчиняє двері, — нагадала вона.

— Вона також сказала, що нам не варто поспішати.

— Ми не поспішаємо. Ми досліджуємо.

— Ми стоїмо посеред старої вулиці з ключем невідомого походження й намагаємося вирішити, які двері ним відчинити.

Еліс нарешті підвела очі.

— Кайло, це називається дослідженням.

— А я називаю це початком дуже дивної історії, про яку потім ніхто не захоче розповідати батькам.

— Тоді добре, що ми не збираємося їм усе розповідати.

— Еліс!

— Що?

— Саме через такі відповіді я й хвилююся.

Еліс засміялася й підхопила ключ зі столу.

— Ходімо. Якщо нічого не станеться, повернемося додому, вип’ємо чаю й визнаємо, що бабуся просто вирішила пожартувати.

— А якщо станеться?

— Тоді вип’ємо чаю після пригоди.

Кайла зітхнула, схопила куртку й пішла за подругою.

Зрештою, залишити Еліс саму з таємничим ключем було значно небезпечніше, ніж піти разом із нею.

---

Двері знайшлися зовсім не там, де вони очікували.

Дівчата вже майже дійшли до перехрестя, коли Еліс раптом зупинилася.

Між невеличкою кав’ярнею та старою крамницею, повз яку вони проходили десятки разів, виднівся вузький прохід. Раніше Еліс не могла пригадати там жодних дверей. Ба більше, вона була майже впевнена, що за цегляною стіною мала стояти сусідня будівля.

Тепер у стіні виділялися темні дерев’яні двері.

Над ними висіла вивіска з витонченими літерами:

«Місячне чорнило»

— Ти це бачиш? — запитала Еліс.

— Ні, звісно. Я просто вирішила зупинитися перед невидимими дверима й поговорити з повітрям, — відповіла Кайла.

— Дуже смішно.

— Дякую. Я стараюся.

Еліс підійшла ближче.

Двері були старими, але доглянутими. На темному дереві хтось вирізьбив маленький півмісяць, а замкова шпарина дивовижно нагадувала форму бабусиного ключа.

Дівчата перезирнулися.

— Ні, — одразу сказала Кайла.

— Я ще нічого не зробила.

— Ти дивишся на двері саме так, як дивилася на зачинену скриньку в бабусиній коморі.

— І ми знайшли там старі фотографії!

— А ще павука розміром із мою долоню.

— Він був не настільки великий.

— Еліс, я досі пам’ятаю його погляд.

Еліс не стримала сміху.

Потім обережно вставила ключ у замок.

Він увійшов так легко, ніби чекав на неї все життя.

Клац.

Дівчата завмерли.

Еліс повільно повернула ключ.

За дверима пролунав тихий дзвіночок.

— Ну, — прошепотіла Кайла, — тепер уже пізно казати, що ми просто проходили повз.

Двері відчинилися.

І на них повіяло запахом старого паперу, кориці та свіжої випічки.

---

Книгарня була значно більшою, ніж могла вміститися за невеликим фасадом.

Високі стелажі здіймалися майже до стелі. Між ними звивалися вузькі проходи, а на дерев’яних драбинках лежали розгорнуті книжки. Під стелею світилися маленькі лампи, схожі на зорі, а десь у глибині приміщення тихо грала мелодія, якої Еліс ніколи раніше не чула.

Біля вікна стояв круглий столик із двома чашками чаю. На підвіконні дрімав рудий кіт, обійнявши хвостом невеличку книжку.

Кайла повільно озирнулася.

— Гаразд, — нарешті сказала вона. — Забираю свої слова назад.

— Усі?

— Не захоплюйся. Я ще не знаю, чи тут безпечно.

Еліс ступила всередину.

За прилавком сиділа дівчина з темним волоссям, уважно розглядаючи сторінки великого фоліанта. Почувши дзвіночок, вона підняла голову.

— Вітаю в «Місячному чорнилі»! — усміхнулася вона. — Заходьте, не соромтеся. У нас є книжки майже на будь-який смак.

Вона кинула погляд на ключ у руці Еліс, і на мить її усмішка стала трохи загадковішою.

— О, бачу, ви знайшли правильні двері.

Еліс і Кайла одночасно завмерли.

— Ви знаєте цей ключ? — запитала Еліс.

— Я знаю, що іноді він приводить сюди людей, яким саме час знайти потрібну книжку.

— А якщо нам не потрібна книжка? — поцікавилася Кайла.

Дівчина за прилавком задумалася.

— Тоді, можливо, книжка потрібна вам.

Кайла повільно повернулася до Еліс.

— Я вже сумую за звичайними магазинами.

— Ти ще навіть нічого не купила!