14 Розділ

Гідролан 

Логічним рішенням було для мене тікати з Вермітору якнайдалі. В мене були всі можливості для цього та все необхідне. Я бачив як змінювались погляди людей у замку на мене як вони дізнавались про все. Але я не тікав а я слухняний пес чекав свою господню бажаючи отримати свою порцію ласки та тепла. 

Але ласки не було. 

Моя імператриця навіть не глянула на мене. Її вірного пса просто кинули в клітку, холодну, голодну клітку, без сонячного світла та прикували.

-Вона моя, вона мусить бути моєю! 

Я вив по своїй господині.

Поки вона не прийшла.

Запах сирості та плісняви відступив даючи дорогу її парфумам. Коли вона попросила їх створити цей запах став моїм улюбленим. 

-Ваша ясносте, ви прийшли за мною?

Вона схудла і здається якось сильно змінилась за цей час що я її не бачив.

-Ні Гідролане я прийшла щоб побачити тебе в останнє. Та запитати навіщо ти це зробив? Навіщо ти зрадив мене?

Я не розумів про що вона.

-Я не зраджував вас я лише прибрав комаху з вашого шляху щоб бути поруч з вами. Він не заслужив бути вашим фаворитом. Це місце мало бути моїм! Ви б народили від мене дитину спадкоємця та забули б його ! 

Вона відійшла від решітки приклавши долоню до рота.

-Коли це почалося? Коли ти почав думати що можеш стати моїм фаворитом? Після ночі зі мною чи з самого початку нашого знайомства? Твої вчинки ледь не погубили мене! Ти це розумієш?

Ні я не розумів.

-Ви були такі ніжні в ту ніч зі мною.-Я мрійливо примружився згадуючи ту ніч.- Ви були моєю і лише моєю. Я намагався відігнати ці думки але ви приходили до мене в снах, та мучали мене вдень своїми відвертими нарядами запрошуючи до своєї спальні. Я сподівався що колись ви мене покличете. Але ви не кликали…ви обрали його а не мене. Тож я його усунув, і зробив би це знову якби мене сюди не посадили!

-Я вагітна…від нього.

Ці слова поранили мене сильніше зброї.

-Зачитайте йому його злочини та виконуйте страту, сьогодні…

Я не чув що говорили далі.

І не розумів куди мене вели, поки в решті не відчув пекучий біль та закрив очі.

-Вона моя…

Прохрипів я видихаючи.

-Моя імператриця…

Минув тиждень

Замок Імператриці Вермітору

Русіда Вермітор

Я сиділа біля Офара слухаючи як він дихає та розповідала дитині в середині казку про наше кохання.

-А тоді принц прокинувся і жили вони довго та щасливо. Кінець.

За тиждень сталось багато змін, і основна зміна, тепер моїм секретарем став Маркіз як і радником і братом і майбутнім канцлером. Так я віддала йому Лівійців, нехай якщо не тут то править там.

 А вони і раді.

-Тобі можна писати власну книгу…

Не вірячи своїм вухам я підірвалась з місця що побачити очі мого коханого. 

-Так, думаю це гарна ідея.-Усміхнулась я цілуючи його в лоба.-Буду розповідати її нашій дитині. 

Він прослідкував за моєю рукою на животі і усміхнувся.

-Наступного разу я носитиму зброю з собою…

Я видихнула 

-Наступного разу не буде. Зрадники мертві…

Офар кивнув.

-Скоріше зрадник, це ж все його рук справа?

Спогад про Гідролан вдарив важким тягарем і я кивнула.

-Так його, і він за це поплатився, охорону покращили а всіх хто входить і виходить перевіряють тричі. Тож наша дитина в цегляному бункері оточеному гвардією кораблями та всіма іншими видами зброї.

-Але ж ти так і не вийшла за мене…невже ми роститимемо дитя поза шлюбом? 

Я засміялась так голосно що ледь не перекинулась.

-Добре Офар скажу по секрету але ти вже мій чоловік і ми одружені вже цілий тиждень.

-А ти я дивлюсь часу не гаяла…то що ти там казала в кінці твоєї казки, довго та щасливо? Що ж з такою кількістю зброї воно нам забезпечене…

На це я нічого не відповіла, розуміючи що в майбутньому в нас буде багато злетів та падінь а ще багато кохання дітей ну і звісно куди ж без зброї та людей які захистять мій щасливий кінець навіть ціною власного життя…

Привіт мої любі читачі, нарешті нарешті історія остаточно завершена і більше не буде оновлюватись та змінюватись. Це остаточний варіант і нарешті завершена книга. Героїв чекає їх довго та щасливо, нові вороги та нові друзі, і все це в майбутньому.

З любов'ю Анна ^.^