11 Розділ

Русіда  Вайнер

Бальна зала мало чим відрізнялася від тієї, що я пам'ятала. Єдиною незвичайною деталлю був стіл у центрі, виготовлений із дорогоцінного каміння, на якому лежали пера. Схоже, вони вирішили віддати данину поваги минулому й тому, як колись підписували договори на папері. Цього ми не обговорювали, але й так зійде. Прочитавши мирний договір, я задоволено поставила свій підпис, а тоді передала його на підписання імператору дракарійців. Далі ми продублювали підписи в електронному варіанті. І, звісно, куди ж без традиційних рукостискань, фото та інтерв'ю?

— Що ж, вітаю вас, ви увійшли в історію, імператоре, — Маркел схилив голову перед ним, а потім переді мною. — І, звісно, вас, ваша ясносте.

Схоже, він добре розумів, хто перед ним, бо поводився зі мною вельми обережно й поважно. Так, я ж не його імператор, у якого він відібрав усю військову міць дракарійців.

— Я чула про вас, ви Маркел, чи не так? Здається, на деяких планетах вас називають «псом імператора».

Я взяла келих, який запропонував мені мій секретар, і пильно стежила за кожним рухом Маркела. Але, на мій подив, він більше скидався на імператора, бо жоден м'яз на його обличчі не здригнувся.

— Ну що ви, ваша ясносте, це перебільшення, я лише слуга свого володаря.

Мене це розсмішило, і я пирхнула.

— Слуга, який тримає у своїх руках дев’яносто відсотків військової сили імперії? Непогано. У моїй імперії таких, як ви, вважають загрозою для монарха.

Тут, схоже, вирішив втрутитися імператор.

— Так, але ми не у Верміторі.

Яка зухвалість! В інший час я б цього не стерпіла, але мені потрібен був цей мир, тож я лише мило усміхнулась.

— Так, ви маєте рацію. Що ж, я вас залишу на певний час… мені треба перепочити після перельоту, адже нас чекає багато важливих справ.

Так, а їх дійсно було багато. Я мала б пробути на Реї десь п’ять днів, але в планах моїх було лише два. З роздумів мене вибив глухий удар, а тоді вибух. Спрацював захисний щит на мені та моїй варті. Схоже, хтось вторгся до замку й охоплював периметр. І це були не дракарійці, а якийсь інший вид. Це були лівіри — лише вони могли так вдало зіграти на моїх нервах.

Один із нападників направив на мене зброю.

— Русіла Вайнер, сьогодні твоє правління закінчиться!

І він вистрілив просто в мене, та щит відбив атаку, не залишивши нападникам і шансу. Почався бій. Володарі Вермітору мусять уміти захищатися, тож я була в епіцентрі бійки. У деяких я кинула шпильки з волосся, інших убила кинджалами зі спідниці, а того, хто стріляв, — пострілом.

Шокованих аристократів майже одразу почали евакуювати, і залишилося лише кілька душ. Я ж стала над тілом і витерла тильною стороною долоні обличчя від крові, яка потрапила на мене з інших жертв.

— Переверніть його, — віддала я короткий наказ.

Варта за наказом перевернула лівіра. У нього на спині був знак, який набивали на всіх, хто був тієї ж раси.

— Схоже, вони вирішили підписати собі смертний вирок, — сказав Гідроан, даючи мені нові рукавички та хустинку, щоб витерти кров.

Я лише зітхнула. Це були не більше ніж чергові витрати.

— Так, схоже на те…

Імператор, що стояв неподалік, дивився на мене з неприхованим страхом, усі інші — з сумішшю занепокоєння й обережності.

— Гідроан, я хочу, щоб ти підготував усе до початку військової кампанії за ці два дні…

Я подивилася на свого помічника, і той поклонився, як знак того, що приймає мій наказ. І відправився з двома радниками на наш корабель. А я почала залагоджувати ситуацію, що склалася. І в мене навіть майже вийшло, і дракарійці майже не сіпалися від кожного мого руху. Наступний день я провела в ознайомленні з інфраструктурою столиці, яку і так добре знала завдяки Офару. Далі ж мене чекав бал на честь підписання миру.

На бал я увійшла як істинна імператриця з гордо піднятою головою і поводилася так увесь вечір. Усі підходили, віталися, я стримано відповідала. Рівно до моменту, поки не побачила Офара. Він, як завжди, був неймовірно вродливий і зібраний. Я дивилась на нього кілька хвилин, поки наші погляди не зустрілись. Він направився до мене так різко, ніби готувався вбити. Але я вже знала, чого хочу.

— Ви так дірку в мені просвердлите, ваша ясносте.

Я усміхнулась і ніби ненароком випустила з руки кулон, що він мені подарував.

— Мені сказали, це твоє…

Він смикнувся було до мене, щоб відібрати його, але варта перегородила йому шлях.

— Де ти це взяла?

Я лише усміхнулась.

— Я віддам його тобі та розповім, де і як вона загинула, а за це ти запросиш мене на танець. — І я витягнула руку вперед.

***

Офар Естен

Ця клята білява відьма з усмішкою дала мені свою долоню. Мені хотілось скрутити їй шию чи зламати цю кляту руку. 

Рівно до моменту, поки я не відчув від неї знайомий запах. 

То був той самий аромат парфумів, який я викинув у смітник, бо він видав мене під час завдання. Хай йому грець, як вона?..

Я повільно повів її в танці, обдумуючи те, що сталось. І тут усе почало складатися в єдиний пазл: сльози, сива волосина, смерть від корабля, а тепер повністю цілий кулон, який мав би зникнути разом із Зоряною. І як завершення — аромат парфумів, який об’єднував нас двох.

— Я ледь… не збожеволів. Я думав, ти загинула… — Я казав це пошепки, благаючи всіх богів, щоб жінка переді мною не була моєю Зорею.

Але боги не були милосердні до мене.

— Я знала, що ти зрозумієш… так було потрібно. Я не мала вибору: або вони б забрали мене силоміць, поки я б не народила достатньо обдарованого спадкоємця, або я б зреклася минулого, щоб зайняти трон.

Я з силою стиснув її долоню.

— Я цілий місяць пролежав без тями, заливаючи горе алкоголем, бо ти не змогла мені відкритись? Ми б впорались… ми були б разом. А ти розтоптала мене і мої почуття, щоб піти до трону?

Вона щось пробурмотіла, та я не слухав. Я взяв її за талію — благо танець дозволяв — і притягнув ближче. Наші погляди зустрілись, а тіла стали ближче.